З

Літера З
Кирилиця
А	Б	В	Г	Ґ	Д	Ѓ
Ђ	Е	Ѐ	Є	Ё	Ж	З
З́	Ѕ	И	Ѝ	І	Ї	Й
Ј	К	Л	Љ	М	Н	Њ
О	П	Р	С	С́	Т	Ћ
Ќ	У	Ў	Ф	Х	Ц	Ч
Џ	Ш	Щ	Ъ	Ы	Ь	Э
Ю	Я
Неслов'янські літери
А̄	А́	А̀	Ӑ	А̂	А̊	Ӓ
Ӓ̄	А̃	А̨	Ә	Ә́	Ә̃	Ӛ
Ӕ	В̌	Ғ	Г̧	Г̑	Г̄	Ӻ
Ӷ	Ԁ	Ԃ	Ꚃ	Ꚁ	Ꚉ	Ԫ
Ԭ	Ӗ	Е̄	Е̃	Ё̄	Є̈	Ӂ
Җ	Ꚅ	Ӝ	Ԅ	Ҙ	Ӟ	Ԑ
Ԑ̈	Ӡ	Ԇ	Ӣ	И̃	Ҋ	Ӥ
Қ	Ӄ	Ҡ	Ҟ	Ҝ	Ԟ	Ԛ
Ӆ	Ԯ	Ԓ	Ԡ	Ԉ	Ԕ	Ӎ
Ӊ	Ң	Ԩ	Ӈ	Ҥ	Ԣ	Ԋ
О̆	О̃	О̄	Ӧ	Ө	Ө̄	Ӫ
Ҩ	Ԥ	Ҧ	Р̌	Ҏ	Ԗ	Ҫ
Ԍ	Ꚑ	Ҭ	Ꚋ	Ꚍ	Ԏ	У̃
Ӯ	Ӱ	Ӱ́	Ӳ	Ү	Ү́	Ұ
Х̑	Ҳ	Ӽ	Ӿ	Һ	Һ̈	Ԧ
Ꚕ	Ҵ	Ꚏ	Ҷ	Ӵ	Ӌ	Ҹ
Ꚓ	Ꚗ	Ꚇ	Ҽ	Ҿ	Ы̆	Ы̄
Ӹ	Ҍ	Э̆	Э̄	Э̇	Ӭ	Ӭ́
Ӭ̄	Ю̆	Ю̈	Ю̈́	Ю̄	Я̆	Я̄
Я̈	Ԙ	Ԝ	Ӏ
Застарілі літери
Ꙁ	Ꙇ	Ҁ	Ѻ	Ѹ	Ѡ	Ѽ
Ѿ	Ѣ	Ꙑ	Ꙗ	Ѥ	Юси	Ѧ
Ѫ	Ѩ	Ѭ	Ѯ	Ѱ	Ѳ	Ѵ
Ѷ	Ꙟ	Ꙡ	Ꙣ	Ꙥ	Ꙧ	Ꙩ
Ꙫ	Ꙭ	ꙮ	Ꚙ	Ꚛ	Ꚏ̆	Ꙏ
Ꙉ
Літери кирилиці

З («зе») — літера кирилиці. Присутня в усіх абетках, створених на слов'яно-кириличній графічній основі. За формою накреслення — видозмінена кирилична літера, що походить від грецької.

Історія

У ранній кирилиці мала накреслення . Походить від літери Ζ («дзета») візантійського уніціалу. Пізніші варіанти — . Варіант з горизонтальною рискою у ранній кирилиці вживався для позначення африката [dz'], надалі він був замінений на («зіло»).

У глаголиці мала вигляд , за ліком 9-та.

Числове значення у кириличній цифірі — «7», у глаголичній — «9».

У староукраїнській графіці у зв'язку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав, скоропис) З вживалася у кількох варіантах, що допомагає визначити час і місце написання пам'яток. У XVI столітті, крім рукописної, з'явилася і друкована форма літери.

Сучасного вигляду набула після запровадження гражданського шрифту у 1708 році Петром І.

В абетці української мови

З — десята літера української абетки, буває велика й мала, має рукописну та друковану форми.

Літера - З

Використання

У сучасній українській мові літера з позначає шумний дзвінкий щілинний передньоязиковий свистячий [z], який може бути твердим (казка, мороз) і м'яким (зілля, мазь). Перед глухим вимовляється глухо в прийменниках з та без і в префіксах з-, роз- та без- (росклад, с тобою), але в кінці слова не оглушується (віз, перелаз).

В українській мові існує слово, що складається тільки з одної цієї літери — прийменник «з» (фонетичні варіанти — «зі», «зо», «із»). З етимологічного і семантичного погляду в цьому прийменнику можна виділити три різних прийменники, які мають різне походження: від пра-і.є.: *son, *kon і *eg'hs (див. «Історія українських прийменників»).

Літера «З» використовується також при класифікаційних позначеннях і означає «десятий» (до поновлення в абетці літери ґ мала значення «дев'ятий»): пункт «з» розділу 2. При цифровій нумерації вживається як додаткова диференційна ознака, коли ряд предметів має такий самий номер: шифр № 9-з тощо

В інших абетках

Російська мова

У російській мові передає приголосний [z] у позиції перед голосними і в складі сполучень приголосних (зеленый, знать). Наприкінці слів оглушається і читається як [s] (мороз, полоз, тормоз).

Таблиця кодів

Кодування	Регістр	Десятковий код	16-ковий код	Вісімковий код	Двійковий код
Юнікод	Велика	1047	0417	002027	00000100 00010111
	Мала	1079	0437	002067	00000100 00110111
ISO 8859-5	Велика	183	B7	267	10110111
	Мала	215	D7	327	11010111
KOI 8	Велика	250	FA	372	11111010
	Мала	218	DA	332	11011010
Windows 1251	Велика	199	C7	307	11000111
	Мала	231	E7	347	11100111

Див. також

• Дзета (літера)
• Z (латиниця)

Джерела

• З // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.

Література

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Півторак Г. П. З // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9.