Перейти до вмісту

ПСВ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
ПСВ
Повна назваPhilips Sport Vereniging NV
Прізвисько Boeren («селяни»/«фермери»)
Lampen («лампи»)
Rood-witten («червоно-білі»)
Засновано 31 серпня 1913
Населений пункт Ейндговен, Нідерланди Нідерланди
Стадіон «Філіпс»
Вміщує 35 000[1]
Президент Нідерланди Робер ван дер Валлен
Головний тренер Нідерланди Петер Бос
Ліга Ередивізі
2025/26 Діючий чемпіон 1 місце
Вебсайт Офіційний сайт
Домашня
Виїзна
Запасна

ПСВ (нід. PSV — Philips Sport Vereniging; нідерландська вимова: [ˈfilɪps ˌspɔrt fərˈeːnəɣɪŋ] — укр. Спортивна спілка Філіпс) — нідерландський професіональний футбольний клуб з міста Ейндговена. Виступає в Ередивізі, вищому рівні нідерландського футболу, з часу заснування ліги в 1956 році. Разом з «Аяксом» та «Феєнордом» входить до «великої трійки» найтитулованіших клубів Ередивізі.

Заснований 31 серпня 1913 року, як команда робітників «Філіпс». Історія ПСВ містить дві золоті епохи, пов'язані з перемогами в Кубку УЄФА в 1978 році та в Кубку європейських чемпіонів 1987–88, яка ввійшла до сезонного треблу в 1988 році.

Клуб 27 разів ставав чемпіоном Нідерландів; одинадцять разів ставав володарем кубка країни та рекордні чотирнадцять — суперкубка. Протягом багатьох років ПСВ зарекомендував себе як сходинку для майбутніх гравців світового класу, таких як Рууд Гулліт, Роналд Куман, Ромаріу, Роналду, Філліп Коку, Будевейн Зенден, Яп Стам, Руд ван Ністелрой, Ар'єн Роббен, Марк ван Боммел, Пак Чісон, Джорджиньо Вейналдум, Мемфіс Депай та Коді Гакпо.

Клуб з часу заснування грає на стадіоні «Філіпс» і зберігає свої кольори (червоний і білий). Тісний зв'язок із «Філіпс» можна засвідчити в спонсорстві клубу, спільному використанні технологій і зв'язках із членами правління. Вболівальники називають себе «селянами» або «фермерами» (нід. Boeren), пишаючись статусом Ейндговена як провінційного міста та своєю брабантською спадщиною.

Історія

[ред. | ред. код]

Заснування

[ред. | ред. код]

Першу футбольну команду робітників заводу «Philips» було організовано в грудні 1910 року, а за місяць, 15 січня 1911 року було зіграно першу гру проти команди Фредериклаане. Матч відбувався в тому місці, де пізніше збудують стадіон Філіпс. Подія зацікавила співвласника заводу Антона Філіпса, який відвідав наступний матч команди проти Вюнсела та виступив з привітальним словом.

31 серпня 1913 року, за згодою власників заводу, був створений спортивний клуб, де серед багатьох дисциплін, робітники могли займатися футболом[2]. Спочатку за команду дозволялося виступати лише працівникам компанії, але з 1928 року керівники клубу дозволили виступи гравців з-за меж заводу.

Шлях до першого чемпіонства

[ред. | ред. код]
Команда ПСВ, яка виграла перше чемпіонство Нідерландів у 1929 році.

ПСВ приєднався до регіональної ліги в 1914 року[3], а уже в сезоні 1921/22 дебютував у вищому її дивізіоні. Після чотирьох років в еліті, ПСВ вилетів, але вже через сезон, у 1926-му повернувся до вищого дивізіону і від тоді жодного разу його не покидав[4][5][6].

У сезоні 1928/29 клуб вперше став чемпіоном Нідерландів. Тогочасний формат змагання передбачав 2 етапи розіграшу: спочатку визначалися переможці п'яти регіональних чемпіонатів, які пізніше розігрували трофей в чемпіонській лізі. ПСВ легко переміг в змаганні Вищої ліги Південного округу, відірвавшись від переслідувачів на чотири перемоги[7], а в чемпіонській групі зустрівся з командами «Спарта», «Велосітас», «Феєнорд» та «Гоу Егед», та здобувши перемогу у восьмому турі над «Велосітас» гарантував собі чемпіонство[8].

У 1933 році футбольний підрозділ було відокремлено від спортивної спілки ПСВ й переведено на окреме фінансування, таким чином створили повноцінний футбольний клуб. Вже в наступному сезоні команда вдруге виграла національний чемпіонат[9], а національний кубок підкорився лише після третьої участі в фіналі в сезоні 1949/50.

Реформа голландського футболу та дебют в єврокубках (1953—1963)

[ред. | ред. код]
ПСВ у 1958 році.

У 1953 році у Футбольній федерації Нідерландів (KNVB) стався розкол, що призвів до виокремлення Професійної футбольної асоціації Нідерландів, створення професійних футбольних клубів та проведення двох окремих чемпіонатів. Функціонери команд, які не приєдналися до заколотників і залишилися в статусі аматорських, через побоювання, що їх кращі гравці приєднаються до професійних команд, звернулися до федерації з проханням врегулювати ситуацію. В результаті була проведена реформа національних змагань, регіональні ліги були розпущені, їм на зміну прийшла система рангових ліг, до вищої ліги (Ередивізі) увійшли по 9 представників від Федерації та Професійної асоціації, в тому числі ПСВ. Команда зайняла п'яте місце за результатами сезону, а її нападник Кун Діллен забив 43 голи в чемпіонаті, що досі залишається рекордом Ередивізі[10]. Окрім Діллена, пам'ятним гравцем початку 1950-х років, який досяг успіху, був воротар Ліуве Стейгер, який зрештою зіграв 383 матчі за ПСВ[11].

За два роки до того голландська федерація приєдналася до УЄФА і починаючи з сезону 1955/56 здобула право делегувати свого представника до Кубку Європейських чемпіонів. Представником від Нідерландів мав стати «Голланд Спорт», проте клуб відмовилися від участі, тому це право здобув ПСВ. У першому раунді суперником «червоно-білих» став австрійський «Рапід». Перший тайм виїзного матчу завершився з рахунком 1:1, але команда повністю провалила другий тайм, пропустивши п'ять м'ячів без відповіді. Домашній поєдинок закінчився мінімальною перемогою господарів 1:0, але із загальним рахунком 6:2 далі пройшов «Рапід»[12].

Ера Віллі ван дер Куйлена та перемога в Кубку УЄФА (1963—1978)

[ред. | ред. код]
Склад ПСВ у 1966 році.

У сезоні 1962/63, коли ПСВ відзначав своє 50-річчя, клуб призначив новим головним тренером Брама Аппеля. Початок сезону виявився невдалим: команда здобула лише шість очок у перших шести матчах. Однак згодом ПСВ значно покращив результати, вийшов на перше місце до зимової перерви, а перемога над «Аяксом» з рахунком 5:2 дала клубу змогу здобути четвертий титул чемпіона Нідерландів. Найкращим бомбардиром команди став П'єр Керкгофс, який забив 22 м'ячі[13]. Наступного сезону ПСВ посів друге місце в чемпіонаті, але водночас уперше в історії дістався чвертьфіналу Кубка європейських чемпіонів, де поступився «Цюриху». Аппел залишався тренером клубу протягом п'яти років, після чого його змінювали Мілан Николич та Вім Блокланд, які працювали з командою протягом нетривалого часу. У 1964 році до ПСВ приєднався Віллі ван дер Кейлен. Уже в 1966 році він забив 23 голи в чемпіонаті та у віці 20 років став найкращим бомбардиром Ередивізі[13][14].

У 1968—1972 роках команду тренував німець Курт Ліндер. За цей час ПСВ двічі виходив до фіналу Кубка Нідерландів та дістався півфіналу Кубка володарів кубків сезону 1970/71. Попри перспективний початок кар'єри, ван дер Кейлен у цей період не завжди демонстрував очікуваний рівень, частково через складні стосунки з Ліндером та його жорсткий тренерський стиль.

На початку 1970-х років нідерландський футбол перебував під домінуванням «Аякса» та «Феєнорда». Переломним моментом для ПСВ стало призначення у 1972 році Кеса Рейверса. Основними зірками команди були ван дер Кейлен і воротар Ян ван Беверен. Рейверс також запросив до клубу Ральфа Едстрема, Геррі Дейкерса, а також братів-близнюків Віллі та Рене ван де Керкгофів. Рейверс побудував команду значною мірою навколо ван дер Кейлена, надавши йому більше свободи на полі. Технічний нападник утворив результативний атакувальний дует із Едстремом, відомим своєю грою головою. У 1974 році ПСВ виграв Кубок Нідерландів, а наступного сезону, не зазнавши жодної поразки в першій половині чемпіонату, здобув свій п'ятий титул чемпіона країни. Ван дер Кейлен у сезоні забив 28 голів.

Капітан ПСВ Віллі ван дер Кейлен з Кубком УЄФА святкує перемогу у турнірі. 9 травня 1978 року.

У сезоні 1975/76 ПСВ уперше оформив «золотий дубль». Після приходу захисника Губа Стевенса команда забезпечила собі чемпіонський титул перемогою над «Феєнордом» з рахунком 4:1. Раніше перемога 1:0 над «Родою» принесла клубу й Кубок Нідерландів. У Кубку європейських чемпіонів ПСВ зупинився за крок від фіналу, поступившись у півфіналі «Сент-Етьєну» із загальним рахунком 0:1[15].

Після двох поспіль чемпіонських титулів ПСВ у 1977 році посів друге місце. Наступного року Едстрем залишив команду, однак це не завадило клубу провести сильний сезон. У квітні 1978 року ПСВ достроково здобув черговий чемпіонський титул, не зазнавши жодної поразки в чемпіонаті. Водночас виступ у Кубку Нідерландів завершився вже в першому раунді сенсаційною домашньою поразкою від «Вагенінгена» з рахунком 1:6, яка стала найбільшою домашньою поразкою ПСВ на той час. Натомість тріумфальним став виступ у Кубку УЄФА. На шляху до фіналу ПСВ переміг «Гленавон», «Відзев», «Айнтрахт» (Брауншвейг) та «Магдебург», після чого зустрівся з «Барселоною». Після перемоги 3:0 у першому матчі іспанський клуб зумів відігратися в матчі-відповіді, однак гол Ніка Дісі на «Камп Ноу» дозволив ПСВ пройти далі із загальним рахунком 4:3. У двоматчевому фіналі суперником став французький «Бастія». Перша гра завершилася нульовою нічиєю, а в матчі-відповіді в Ейндговені ПСВ переміг з рахунком 3:0. Голи забили Віллі ван дер Керкгоф, Геррі Дейкерс і Віллі ван дер Кейлен. Таким чином, ПСВ здобув свій перший європейський трофей, Кубок УЄФА[16].

Ера Гуса Гіддінка та перемога в Кубку європейських чемпіонів (1979—1989)

[ред. | ред. код]

Після перемоги в Кубку УЄФА атмосфера всередині команди почала погіршуватися, що позначилося на результатах[16]. Невдовзі після розгромної поразки 0:6 від «Сент-Етьєна» в Кубку УЄФА Кес Рейверс був звільнений, а склад команди поступово зазнав значних змін. Ян ван Беверен, незадоволений спадом результатів і відходом Рейверса, після 291 матчу в чемпіонаті та кількох років у ролі капітана переїхав до США[15]. У 1980 році клуб залишив і Бен ван Гелдер, якого змінив Кес Плугсма. Попри придбання таких футболістів, як Галлвар Торесен і Юррі Колгоф, ПСВ не міг повернутися на вершину. Найвищим результатом команди під керівництвом Тейса Лібрегтса, який працював із 1980 до 1983 року, стало друге місце в сезоні 1981/82. У 1983 році команду очолив Ян Рекер. Конфлікт між ван дер Кейленом і Лібрегтсом зрештою призвів до відходу легендарного нападника у 1982 році після майже 18 років у клубі[14][17].

У 1985 році президент ПСВ Жак Рутс та Кес Плугсма вирішили змінити спортивний курс клубу. Новим спортивним директором став Ганс Край, який контролював роботу Рекера в сезоні 1985/86, а згодом сам очолив команду. ПСВ почав підписувати яскравих футболістів, серед яких були Руд Гулліт, Серен Лербю, Геральд Ваненбург і Ерік Геретс. Гулліта швидко призначили капітаном, і він став одним із ключових гравців команди, яка більшу частину сезону 1985/86 очолювала турнірну таблицю. Чемпіонський титул було забезпечено після перемоги над «Гоу Егед Іглз» з рахунком 8:2.

У березні 1987 року Гулліт різко розкритикував ПСВ і Ганса Краая в одному з інтерв'ю, заявивши про невдоволення власним розвитком. Реакцію керівництва клубу Край вважав надто м'якою, після чого подав у відставку. Напружені стосунки між Гуллітом і клубом завершилися його переходом до «Мілана» влітку 1987 року за рекордну на той час суму для світу[18]. Раніше того ж року команду очолив Гус Гіддінк, а до ПСВ приєднався Рональд Куман. У сезоні 1986/87 команда рано вибула з Кубка Нідерландів і Кубка європейських чемпіонів, однак у передостанньому турі забезпечила собі чемпіонський титул[19][20].

Ганс ван Брекелен святкує перемогу в Кубку європейських чемпіонів після фіналу в Штутгарті.

Сезон 1987/88 став найуспішнішим в історії ПСВ. Команда достроково виграла чемпіонат за чотири тури до завершення сезону, забивши загалом 117 голів. Також ПСВ здобув Кубок Нідерландів, перемігши «Роду» з рахунком 3:2 після додаткового часу[21]. У Кубку європейських чемпіонів ПСВ розпочав виступи перемогами над «Галатасараєм» та «Рапідом» (Відень). Надалі команда змогла дістатися фіналу, значною мірою завдяки правилу виїзного гола. У чвертьфіналі проти «Бордо» вирішальним став виїзний гол Віма Кіфта. У півфіналі проти «Реала» ПСВ знову скористався перевагою виїзного гола. М'яч Едварда Лінскенса у першому матчі на «Сантьяго Бернабеу» дозволив нідерландському клубу після нульової нічиєї в матчі-відповіді пройти до фіналу. Фінал проти «Бенфіки», який відбувся у Штутгарті, завершився з рахунком 0:0. У серії післяматчевих пенальті воротар Ганс ван Брекелен відбив шостий удар португальської команди, виконаний Антоніу Велозу, і приніс ПСВ перемогу в Кубку європейських чемпіонів. Таким чином, ПСВ став володарем «требла», вигравши в одному сезоні чемпіонат Нідерландів, Кубок Нідерландів і Кубок європейських чемпіонів[22]. Після літньої перерви Віллі ван де Керкгоф, який брав участь у тріумфах ПСВ як у 1978, так і в 1988 році, був ушанований прощальним матчем[23].

Ерік Геретс (ліворуч) із Кубком європейських чемпіонів разом із Фрітсом Філіпсом (праворуч).

У сезоні 1988/89 команда Гіддінка знову оформила «золотий дубль». ПСВ виграв чемпіонат Нідерландів і переміг «Гронінген» у фіналі Кубка Нідерландів. Натомість міжнародний сезон виявився менш успішним. У Міжконтинентальному кубку матч проти уругвайського «Насьйоналя» завершився нічиєю 2:2, але ПСВ поступився в серії пенальті з рахунком 6:7. У Суперкубку УЄФА нідерландський клуб програв бельгійському «Мехелену» із загальним рахунком 1:3. У Кубку європейських чемпіонів ПСВ також завершив боротьбу на стадії чвертьфіналу, де поступився «Реалу», який таким чином узяв реванш за попередній сезон[24].

Розвиток талантів (1989—1999)

[ред. | ред. код]
Ромаріу на тренуванні ПСВ. 1989 рік.

Після перемоги в Кубку європейських чемпіонів ПСВ зумів випередити багатьох конкурентів у боротьбі за підписання бразильського нападника Ромаріу. У своєму першому сезоні він забив 19 голів у чемпіонаті, а справжнім проривом став матч проти «Стяуа» в листопаді 1989 року, в якому Ромаріу оформив хет-трик, зокрема відзначившись пам'ятним індивідуальним проходом[25].

Після відходу Рональда Кумана ПСВ у сезоні 1989/90 посів друге місце в чемпіонаті, проте виграв Кубок Нідерландів, перемігши «Вітесс» з рахунком 1:0[26][27]. 1990 року Гус Гіддінк залишив команду, а його наступником став англійський тренер Боббі Робсон. Під його керівництвом ПСВ двічі поспіль став чемпіоном Нідерландів. У першому випадку клуб випередив «Аякс» лише за різницею м'ячів, а другий титул було забезпечено в передостанньому турі в матчі проти «Гронінгена»[28].

Ромаріу ставав найкращим бомбардиром чемпіонату в 1989, 1990 та 1991 роках. Незважаючи на популярність серед уболівальників, він нерідко конфліктував із партнерами по команді через свій спосіб життя та індивідуалізм. Робсон також неодноразово мав суперечки з нападником. Відсутність значних успіхів у європейських турнірах стала однією з причин відставки англійського фахівця 1992 року[29]. Після завершення кар'єри Еріка Геретса головним тренером став Ганс Вестергоф, який за один сезон виграв лише Суперкубок Нідерландів[30][31].

1993 року Ромаріу перейшов до «Барселони», а Вестергофа замінив Ад де Мос[30], під керівництвом якого ПСВ посів третє місце в чемпіонаті. На початку сезону 1994/95 де Моса було звільнено. Після короткого періоду роботи Кеса Рейверса команду очолив Дік Адвокат[30]. Того ж періоду завершив кар'єру воротар Ганс ван Брекелен, а ПСВ підписав бельгійського нападника Люка Ніліса. Особливо важливим придбанням став 17-річний бразильський нападник Роналдо, для якого ПСВ став першим європейським клубом. У дебютному сезоні він забив 30 голів, тоді як Ніліса було визнано футболістом року в Нідерландах. У сезоні 1995/96 Роналду, попри травми, відзначився 12 голами, після чого перейшов до «Барселони»[32][33]. Того сезону ПСВ виграв Кубок Нідерландів, розгромивши у фіналі «Спарту» з рахунком 5:2[34].

У сезоні 1996/97, коли президентом клубу став Гаррі ван Раай, Адвокат сформував сильну команду, до складу якої увійшли Філіп Коку, Яп Стам, Боудевейн Зенден і Вім Йонк. ПСВ став чемпіоном Нідерландів, а Ніліс із 21 голом став найкращим бомбардиром ліги. Наступного сезону команда поступилася «Аяксу» як у чемпіонаті, так і у фіналі Кубка Нідерландів. Після цього Коку, Стам, Зенден, Йонк і Адвокат залишили клуб, що змусило ПСВ розпочати чергову перебудову складу[33][35]. 1998 року до клубу на один сезон повернувся Боббі Робсон, тоді як очікуваний наступник Ерік Геретс завершував отримання тренерської ліцензії. У цей період Люк Ніліс утворив результативний атакувальний дует із новачком Рудом ван Ністелроєм. У своєму першому сезоні за ПСВ ван Ністелрой забив 31 м'яч. В останньому турі чемпіонату ПСВ переміг «Утрехт» з рахунком 3:2 завдяки голу Арнольда Брюггінка на останніх хвилинах, що дозволило клубу здобути путівку до Ліги чемпіонів[36][37].

Гегемонія в Нідерландах (2000—2008)

[ред. | ред. код]

У сезоні 1999/00 Руд ван Ністелрой забив 29 голів лише у 23 матчах, однак дві серйозні травми змусили відкласти його перехід до «Манчестер Юнайтед» на один рік[37]. Під керівництвом Еріка Геретса ПСВ упевнено виграв чемпіонат Нідерландів, випередивши найближчого переслідувача, «Геренвен», на 16 очок[38]. У сезоні 2000/01 ПСВ знову став чемпіоном. Ван Ністелроя та Ніліса замінив сербський нападник Матея Кежман, який став одним із лідерів команди. У фіналі Кубка Нідерландів ПСВ поступився Твенте в серії післяматчевих пенальті[39]. У Кубку УЄФА матч проти «Кайзерслаутерна» супроводжувався заворушеннями серед уболівальників. Геретс і деякі футболісти особисто намагалися заспокоїти натовп. УЄФА оштрафував ПСВ і зобов'язав клуб провести наступний європейський матч на нейтральному полі[31].

Після відходу ван Ністелроя ПСВ посів друге місце в сезоні 2001/02 та вибув у чвертьфіналі Кубка УЄФА від «Феєнорда»[40]. Після цього Геретса було звільнено, а до клубу повернувся Гус Гіддінк, який одночасно став головним тренером і спортивним директором. Склад ПСВ поповнили Ар'єн Роббен, Пак Чі Сон, Лі Йон Пхьо та інші футболісти[36][41]. Уже в першому сезоні після повернення Гіддінка команда виграла чемпіонат, забезпечивши титул в останньому матчі проти «Гронінгена»[42]. У сезоні 2003/04 ПСВ не зміг захистити чемпіонський титул[43].

2004 року керівництво клубу вступило в конфлікт із Гіддінком та президентом Гаррі ван Раєм через питання фінансування. Ван Рай залишив посаду, а стосунки Гіддінка з його наступником Робом Вестергофом залишалися напруженими[44]. Попри відхід Кежмана та Роббена, Гіддінк поступово сформував нову сильну команду, до якої входили Еурелью Гомес, Алекс, Пак Чі Сон, Лі Йон Пхьо, Марк ван Боммел і Філіп Коку, який повернувся до клубу. ПСВ достроково виграв Ередивізі та переміг «Віллем II» у фіналі Кубка Нідерландів. У Лізі чемпіонів 2004/05 ПСВ після восьми поспіль невдалих спроб подолати груповий етап нарешті вийшов до плей-оф. Нідерландський клуб переміг «Монако» із загальним рахунком 3:0, а потім здолав «Ліон» у серії пенальті. У півфіналі ПСВ зустрівся з «Міланом». Після поразки 0:2 у першому матчі нідерландці вдома повели 2:0, проте пізній гол Массімо Амброзіні практично позбавив їх шансів на вихід до фіналу. Гол Коку в компенсований час установив рахунок 3:1, але ПСВ вибув за правилом виїзного гола[34][45].

Після сезону 2004/05 клуб залишили ван Боммел, Йоган Фогель, Пак Чі Сон і Лі Йон Пхьо. Новачком став Тіммі Сімонс, а дедалі важливішу роль почав відігравати вихованець клубу Ібрагім Афеллай. ПСВ знову вийшов до плей-оф Ліги чемпіонів, де «Ліон» узяв реванш, перемігши із загальним рахунком 5:0. Водночас команда виграла чемпіонат Нідерландів, хоча програла фінал національного кубка «Аяксу»[46]. Після завершення сезону Гіддінк залишив ПСВ, а новим головним тренером став Рональд Куман. Незабаром подав у відставку й Роб Вестергоф, а Ян Рекер обійняв посаду генерального менеджера[44].

Склад ПСВ у 2007 році.

У сезоні 2006/07 ПСВ, який мав перевагу в 12 очок, майже втратив чемпіонський титул. Перед останнім туром ПСВ, АЗ і «Аякс» набрали по 72 очки. Несподівана поразка АЗ у заключному матчі та перемога ПСВ над «Вітессом» із рахунком 5:1 дозволили ейндговенському клубу стати чемпіоном завдяки кращій різниці м'ячів[47][48]. У наступному сезоні 2007/08, після відходу Коку та Алекса, ПСВ було дискваліфіковано з Кубка Нідерландів через участь у матчі дискваліфікованого Мануела да Кошти. У жовтні Куман залишив клуб і перейшов до «Валенсії». Спочатку команду тимчасово очолив Ян Воутерс, а згодом Сеф Вергоссен. ПСВ знову виграв чемпіонат Нідерландів, здобувши четвертий титул поспіль. Чемпіонство було забезпечено в останньому турі, знову в матчі проти «Вітесса»[49]. Після сезону Еурелью Гомес і спортивний директор Стан Валкс публічно розкритикували Яна Рекера. Зрештою Рекер звільнив Валкса та продав Гомеса до «Тоттенгем Готспур»[50].

Перебудова команди і відновлення результатів (2008—2023)

[ред. | ред. код]

Губ Стевенс повернувся на посаду головного тренера ПСВ 2008 року, однак невдалі результати та конфлікти з футболістами призвели до його відставки через шість місяців[51]. Тимчасовий наставник Двайт Лодевегес завершив сезон на четвертому місці[52]. Наступного року головним тренером став Фред Рюттен. У двох перших сезонах під його керівництвом ПСВ двічі посідав третє місце. 24 жовтня 2010 року команда здобула історичну перемогу над «Феєнордом» із рахунком 10:0, це стала найбільша перемога ПСВ та найрозгромніша поразка в історії роттердамського клубу. Водночас ПСВ мав фінансові проблеми, пов'язані з ліквідністю, однак клуб зміг стабілізувати становище завдяки позикам і продажу нерухомості[53]. Лідери Ібрагім Афеллай і Балаж Джуджак були продані, після чого спортивний директор Марсел Брандс витратив близько 25 мільйонів євро на посилення складу[54].

У сезоні 2011/12 команда знову рано вибула з боротьби за чемпіонство, що призвело до звільнення Рюттена. Філіп Коку завершив сезон як виконувач обов'язків головного тренера, посівши третє місце та вигравши Кубок Нідерландів після перемоги над «Гераклесом»[55][56][57]. У наступному сезоні 2012/13 Дік Адвокат повернувся на посаду головного тренера, а Марк ван Боммел — до складу команди після виступів за «Мілан». Незважаючи на 103 забиті м'ячі в чемпіонаті, ПСВ посів друге місце як в Ередивізі, так і в Кубку Нідерландів. Після завершення сезону Адвокат залишив клуб[58][59].

Після сезону 2012/13, у якому ПСВ посів друге місце в Ередивізі та програв фінал Кубка Нідерландів, у клубі відбулася масштабна зміна курсу. Практично весь основний склад попередніх років було оновлено. Трансфери шести футболістів принесли клубу понад 44,5 млн євро, контракти ще вісьмох гравців не були продовжені, а ветерани Марк ван Боммел і Вілфред Баума завершили професійну кар'єру. Технічний директор Марсел Брандс розпочав формування нової команди, зробивши ставку переважно на молодих футболістів із перспективою подальшого розвитку. До клубу приєдналися Джеффрі Брума, Флоріан Йозефсон, Адам Магер, Стейн Схарс і Сантьяго Аріас, тоді як 18-річного Каріма Рекіка було орендовано у «Манчестер Сіті». Основу нового складу також склали молоді гравці, які вже перебували в команді, зокрема Єтро Віллемс, Джорджиньо Вейналдум, Оскар Гільємарк, Лусіано Нарсінг і Тім Матавж, а також вихованці академії клубу — Єрун Зут, Джошуа Бренет, Абел Тамата, Йорріт Гендрікс, Петер ван Оєн, Рай Влут, Юрген Локадіа, Закарія Баккалі та Мемфіс Депай. До ПСВ також повернувся Пак Чі Сон, який разом зі Схарсом мав додати молодій команді досвіду. Колишній футболіст клубу Філліп Коку вперше у своїй тренерській кар'єрі був призначений головним тренером ПСВ. Водночас клуб почав приділяти ще більшу увагу розвитку власної молодіжної академії.

Склад ПСВ у 2014 році

Перший сезон під керівництвом Коку команда завершила на четвертому місці в чемпіонаті. ПСВ гарантував собі участь у європейських турнірах лише в останньому турі, хоча в середині чемпіонату перебував навіть на дев'ятій позиції. Наступний сезон 2014/15 ПСВ розпочав майже тим самим складом. Люк де Йонг замінив проданого Матавжа, а Андрес Гвардадо прийшов на місце Пака Чі Сона, який завершив кар'єру. Уже після другого туру команда захопила перше місце в турнірній таблиці й не втрачала його до завершення сезону. Домашня перемога над «Геренвеном» з рахунком 4:1 у 31-му турі офіційно принесла клубу його 22-й титул чемпіона Нідерландів 18 квітня 2015 року. Це був перший чемпіонський титул клубу з 2008 року, який завершив чотирирічне домінування «Аякса» в чемпіонаті. ПСВ завершив сезон із 88 очками, здобувши 29 перемог у 34 матчах. Обидва показники на той час стали клубними рекордами.

Попри продаж лідерів Мемфіса Депая та Джорджиньйо Вейналдума, у наступному сезоні 2015/16 ПСВ вдруге поспіль набрав понад 80 очок, закінчивши чемпіонат з 84 очками. Команда знову стала чемпіоном Нідерландів, а доля титулу вирішилася лише в останньому турі. Перед заключним туром ПСВ мав однакову кількість очок з «Аяксом», але поступався супернику шістьма м'ячами за різницею голів. Ейндговенці перемогли на виїзді «Зволле» з рахунком 3:1, тоді як «Аякс» несподівано зіграв унічию 1:1 з «Де Графсхапом», що й забезпечило ПСВ другий поспіль чемпіонський титул[60]. Того ж сезону 8 грудня 2015 року ПСВ вийшов до стадії плей-оф Ліги чемпіонів, ставши першим нідерландським клубом, якому це вдалося з сезону 2006/07[61]. Наприкінці сезону також стало відомо, що після кампанії 2015/16 компанія Philips припинить багаторічне спонсорство клубу. Вперше з моменту запровадження реклами на футболках ПСВ мав виступати без назви Philips на грудях.

Склад ПСВ у 2015 році

У сезоні 2016/17 ПСВ посів третє місце, поступившись — та «Аяксу». Цілих десять нічиїх не дозволила команді повноцінно боротися за титул до кінця сезону. Того року черговим вихованцем клубу, який закріпився в основному складі, став Стівен Бергвейн. Втім вже у наступному сезоні 2017/18 ПСВ втретє за чотири роки та загалом 24-й раз став чемпіоном Нідерландів, перемігши «Аякс» із рахунком 3:0[62]. Наступного сезону команда посіла друге місце, поступившись чемпіонством «Аяксу».

У березні 2019 року клуб оголосив про нову модель титульного спонсорства. Philips, ASML, Jumbo Supermarkten, VDL Groep та High Tech Campus Eindhoven стали головними комерційними партнерами ПСВ під спільною назвою Metropoolregio Brainport Eindhoven. Сезон 2019/20 було достроково завершено в березні 2020 року через пандемію COVID-19 у Нідерландах. Федерація вирішила зафіксувати поточне турнірне становище як остаточне, і ПСВ завершив чемпіонат на четвертому місці.

У сезонах 2020/21, 2021/22 та 2022/23 клуб тричі поспіль посідав друге місце в чемпіонаті. Водночас команда здобула низку національних трофеїв. ПСВ вигравав Суперкубок Нідерландів у 2021, 2022 та 2023 роках, а Кубок Нідерландів здобував у 2022 та 2023 роках. У чотирьох із цих п'яти фіналів суперником ПСВ був «Аякс», ще в одному «Феєнорд». 30 березня 2022 року клуб оголосив, що Руд ван Ністелрой, який виступав за ПСВ у 1998—2001 роках, з сезону 2022/23 стане головним тренером команди. У своєму першому сезоні він виграв Кубок і Суперкубок Нідерландів[63].

Повернення домінування в Нідерландах (2023—)

[ред. | ред. код]
Гравці ПСВ на автобусі у Ейндговені з трофеєм святкують здобуття 25 титулу чемпіона Нідерландів. 6 травня 2024 року.

Трансферне літо 2023 року стало для клубу особливо активним. Команду залишили дорогі футболісти, серед яких Хаві Сімонс та Ібрагім Сангаре, тоді як ПСВ значно посилив склад. До Нідерландів прибули Сержиньйо Дест, Ноа Ланг, Єрді Схаутен, Рікардо Пепі та Ірвінг Лосано. Загальні витрати клубу на трансфери сягнули рекордних 50 млн євро[64]. Ці інвестиції швидко дали результат. У сезоні 2023/24 команда під керівництвом Петера Боса повернулася до групового етапу Ліги чемпіонів після п'ятирічної перерви та встановила один із найкращих стартів в історії Ередивізі. ПСВ виграв усі 17 матчів першої половини чемпіонату, повторивши власне досягнення сезону 1987/88. Команда також уперше з сезону 2015/16 вийшла до плей-оф Ліги чемпіонів. У 1/8 фіналу ПСВ поступився дортмундській «Боруссії», яка того року дійшла до фіналу турніру. 5 травня 2024 року ПСВ достроково став чемпіоном Нідерландів, перемігши «Спарту» (Роттердам) з рахунком 4:2. Цей титул став для клубу 25-м чемпіонством Нідерландів.

У сезоні 2024/25 ПСВ під керівництвом Петера Боса зберіг майже незмінений склад порівняно з попереднім чемпіонським сезоном, хоча команду залишили ключові захисники Джордан Тезе та Андре Рамальйо. Новий сезон розпочався поразкою від «Феєнорда» в матчі за Суперкубок, коли після нічиєї переможця було визначено в серії післяматчевих пенальті. Перед зимовою перервою ПСВ упевнено очолював турнірну таблицю Ередивізі, випереджаючи «Аякс» на дев'ять очок. Проте друга половина сезону виявилася значно складнішою. Команда вибула з Кубка Нідерландів, поступившись «Гоу Егед Іглз» у домашньому півфінальному матчі, а також втратила важливі очки в чемпіонаті. В результаті після домашньої поразки від «Аякса» з рахунком 0:2 наприкінці березня ПСВ сам відставав від амстердамського клубу на дев'ять очок, і захист чемпіонського титулу здавався малоймовірним. Однак «Аякс» у наступних чотирьох матчах здобув лише два очки, тоді як ПСВ виграв усі свої поєдинки. За тур до завершення чемпіонату клуб з Ейндговена знову очолив таблицю, а перемога над «Спартою» в останньому турі принесла ПСВ 26-й титул чемпіона Нідерландів[65][66]. Протягом сезону команда також установила новий клубний рекорд за кількістю забитих м'ячів за один сезон, забивши 146 голів (103 в Ередивізі, 23 у Лізі чемпіонів та 20 у Кубку Нідерландів).

Перед початком сезону 2025/26 ПСВ зазнав значних кадрових змін. Клуб залишили Малік Тіллман, який перейшов до «Баєра», Річард Ледезма, проданий до мексиканської «Гвадалахари», Ноа Ланг, який перейшов до «Наполі», та Йоган Бакайоко, проданий до «РБ Лейпциг». Крім того, після завершення контрактів або оренд команду залишили Вальтер Бенітес, Тайрелл Маласія, Олів'є Боскальї та багаторічний лідер і клубний символ Люк де Йонг, який продовжив кар'єру у «Порту». Попри суттєві зміни у складі, ПСВ вдало розпочав новий сезон. Команда Петера Боса здобула свій 15-й Суперкубок, перемігши володаря Кубка Нідерландів «Гоу Егед Іглз» з рахунком 2:1. У Лізі чемпіонів 2025/26 ПСВ почав виступ домашньою поразкою від бельгійського чемпіона «Юніон Сент-Жилуаз», після чого зіграв унічию з «Баєром» та «Олімпіакосом». Водночас ейндговенці здобули дві гучні перемоги, над чинним чемпіоном Італії «Наполі» з рахунком 6:2 та над чинним чемпіоном Англії «Ліверпулем» (4:1). Перемога на «Енфілді» стала першою перемогою нідерландського клубу на цьому стадіоні. У національному чемпіонаті ПСВ також демонстрував надзвичайно високі результати. До зимової перерви команда мала 46 очок та випереджала «Феєнорд», який ішов другим, на одинадцять пунктів. Клуб установив рекорд Ередивізі за кількістю поспіль перемог у виїзних матчах. Водночас у домашніх поєдинках ПСВ несподівано поступився новачку ліги «Телстару» з рахунком 0:2 та зіграв унічию з «Аяксом» (2:2).

Після нічиєї «Феєнорда» в матчі проти «Волендама» 5 квітня 2026 року ПСВ достроково став чемпіоном Нідерландів. Це чемпіонство було здобуто в рекордно ранній термін, раніше за попереднє досягнення клубу, встановлене 8 квітня 1978 року[67]. Для команди Петера Боса цей титул став третім поспіль. Сезон ПСВ завершив із рекордною для клубу перевагою над срібним призером, 19 очок над «Феєнордом», перевершивши попередній клубний рекорд у 17 пунктів[68].

Досягнення

[ред. | ред. код]

Склад команди

[ред. | ред. код]
Станом на 1 вересня 2026[69]
№ Поз. Нац. Гравець
1 ВР Нідерланди Нік Олей
2 ЗХ Нідерланди Лютсарел Гертрейда
3 ЗХ Іспанія Ярек Гасьоровський
4 ЗХ Кюрасао Армандо Обіспо
5 ПЗ Хорватія Іван Перишич
6 ЗХ Нідерланди Раян Фламінго
7 НП Нідерланди Рубен ван Боммел
8 ЗХ США Сержиньйо Дест
9 НП США Рікардо Пепі
10 ПЗ Австрія Пауль Ваннер
14 НП Франція Алассан Плеа
17 ЗХ Бразилія Мауро Жуніор
18 ПЗ Сербія Филип Костич
19 НП Боснія і Герцеговина Есмир Байрактаревич
№ Поз. Нац. Гравець
20 ПЗ Нідерланди Гус Тіл
21 ПЗ Нідерланди Свен Мейнанс
22 ПЗ Нідерланди Єрді Схаутен ()
24 ПЗ Японія Кодаї Сано
25 ЗХ Франція Кіліанн Сідійя
26 ПЗ Нідерланди Айзек Бабаді
27 НП Румунія Денніс Ман
31 ПЗ Бельгія Ноа Фернандес
32 ВР Чехія Матей Коварж
35 ПЗ Нідерланди Йоел ван ден Берг
38 ЗХ Нідерланди Фабіан Меріен
39 ЗХ Буркіна-Фасо Адамо Нагало
51 ВР Нідерланди Тейн Смоленарс

Відомі гравці

[ред. | ред. код]
Віллі ван дер Кюйлен — найкращий бомбардир клубу за усю його історію.
У першому же розіграші Ередивізі нападнику ПСВ Куну Діллену вдалось встановити бомбардирський рекорд чемпіонату — 43 м'ячі, що досі залишається недосяжним
Легендарний футболіст Роналду розпочав свою європейську кар'єру саме в ПСВ.

Віллі ван дер Кюйлен є найкращим бомбардиром в історії ПСВ. Упродовж 1964—1981 років він провів за клуб 528 матчів і забив 308 голів. Разом із ПСВ ван дер Куйлен тричі ставав чемпіоном Нідерландів у 1975, 1976 та 1978 роках, а також виграв Кубок УЄФА 1978 року, будучи капітаном команди[70]. Він також є одним із найрезультативніших футболістів в історії Ередивізі, забивши в чемпіонаті Нідерландів 311 м'ячів. За збірну Нідерландів провів 22 матчі та забив 7 голів[71].

За роки існування клуб здобув значну кількість національних і міжнародних трофеїв, а за його склад виступало чимало видатних футболістів, серед яких Рууд Гулліт, Рональд Куман, Матея Кежман, Ромаріу, Роналду, Георге Попеску, Люк Ніліс, Філліп Коку, Ерік Геретс, Яп Стам, Рууд ван Ністелрой та Ар'єн Роббен. Особливого значення ПСВ набув у 1970-х роках, коли до складу команди входили такі футболісти, як Віллі ван дер Куйлен, Ян ван Беверен, Ян Портвліт та Губ Стевенс. Саме в цей період клуб утвердився серед провідних футбольних команд Нідерландів і досяг перших значних успіхів на міжнародній арені.

У 1990-х роках ПСВ активно розвивав політику пошуку та залучення молодих талантів із Південної Америки та інших країн Європи. До клубу прийшли Ромаріу, Роналду та Матея Кежман, які згодом продовжили кар'єру в провідних клубах Англії та Іспанії. Пізніше ПСВ також активно працював на азійському футбольному ринку, запросивши південнокорейських футболістів Пак Чі Сона та Лі Йон Пхьо.

Водночас клуб часто не мав можливості надовго зберігати своїх найкращих гравців через фінансові можливості провідних європейських чемпіонатів і відносно обмежений бюджет нідерландських клубів. Наприклад, після успішного виступу в Лізі чемпіонів сезону 2004/05, де ПСВ дійшов до півфіналу, команду залишили Пак Чі Сон, Лі Йон Пхьо, Марк ван Боммел, Йоган Фогель та Вілфред Баума.

Нідерландські гравці
Європейські футболісти
Американські футболісти
Африканські футболісти
Азійські футболісти
Футболісти з Океанії

Усі тренери

[ред. | ред. код]
Марк ван Боммел — один з відомих гравців ПСВ, який згодом був і тренером команди

За свою історію ПСВ очолювали численні відомі тренери. Одним із найуспішніших наставників клубу став Гус Гіддінк, під керівництвом якого ПСВ 1988 року виграв Кубок європейських чемпіонів. Цей трофей залишається одним із найважливіших міжнародних здобутків в історії клубу. Вагомий внесок в успіхи ПСВ зробив також Ерік Геретс, під керівництвом якого команда двічі ставала чемпіоном Нідерландів. Після завершення чергового періоду роботи Гіддінка команду очолював Рональд Куман, який продовжив боротьбу клубу за провідні позиції в нідерландському футболі.

У 2008 році головним тренером ПСВ став колишній футболіст клубу Губ Стевенс, однак через незадовільні результати та проблеми у взаєминах із командою він залишив посаду ще до завершення сезону. Його наступником став Фред Рюттен.

30 березня 2022 року ПСВ оголосив, що з сезону 2022/23 головним тренером команди стане колишній нападник клубу Рууд ван Ністелрой. Уже свій перший трофей на посаді головного тренера він здобув 30 липня 2022 року, коли ПСВ переміг «Аякс» з рахунком 5:3 у матчі за Суперкубок Нідерландів. До найвідоміших тренерів в історії ПСВ також належать Кес Рейверс, Боббі Робсон, Дік Адвокат, Філліп Коку та Петер Бос, під керівництвом якого клуб продовжив здобувати значні успіхи в Ередивізі у середині 2020-х років.

   

Стадіон і тренувальна база

[ред. | ред. код]
Стадіон «Філіпс»
Матч молодіжної команди ПСВ на головному полі бази «Де Гердганг»

Від свого заснування 1913 року ПСВ проводить домашні матчі на стадіоні «Філіпс», який спочатку мав назву «Філіпс Спортпарк». Арена розташована в районі Стрейп міста Ейндговен, зокрема в районі Philipsdorp, створеному 1910 року Антоном Філіпсом для забезпечення житлом працівників компанії Philips. Одночасно зі створенням цього району було облаштовано футбольне поле, на якому попередник ПСВ, команда «Філіпс Ельфталь», провела свій перший матч 15 січня 1911 року проти клубу «Голландія» з Вунсела[72].

У 1916 році на стадіоні спорудили першу дерев'яну трибуну на 550 глядачів[73]. У 1930-х роках з'явилася ще одна трибуна на 900 місць. У 1941 році навколо поля було прокладено бігову доріжку, яку демонтували через 17 років. Під час Другої світової війни стадіон зазнав пошкоджень, а відновлювальні роботи проводилися після визволення півдня Нідерландів у 1944 році.

У 1958 році на арені встановили чотири 40-метрові щогли освітлення, що дозволило проводити вечірні матчі. Їх урочисто відкрили товариською грою проти бельгійського «Андерлехта»[74].

У 1977 році головну трибуну було повністю перебудовано. Проте приблизно через десять років через лужно-кремнеземну реакцію бетон почав розтріскуватися. Голова клубу Жак Рутс, який раніше ознайомився з концепцією скайбоксів у США, використав необхідність реконструкції для створення більш сучасної трибуни, здатної залучити додаткових спонсорів. Нову головну трибуну з двома ярусами та скайбоксами посередині відкрили 1988 року під час товариського матчу проти «Мілана». У 1990-х роках було збудовано й інші три трибуни. Останньою великою реконструкцією стало закриття чотирьох відкритих кутів стадіону. Окрім збільшення кількості місць, нові конструкції забезпечили циркуляцію повітря, необхідну для збереження газону[73]. Роботи завершили у жовтні 2002 року, після чого місткість арени збільшилася приблизно до 35 000 глядачів[42].

Улітку 2005 року клуб прибрав високі огорожі навколо поля, замінивши їх нижчими бар'єрами. Особи, які самовільно вибігають на поле, можуть отримати значний штраф і тривалу заборону на відвідування стадіону.

Стадіон «Філіпс» отримав чотири зірки за системою класифікації стадіонів УЄФА[75]. На арені облаштовано окремі сектори для різних категорій уболівальників. Нижні сектори Східної трибуни традиційно є одними з найпопулярніших серед фанатів. Також передбачено місця для вболівальників віком до 16 років, людей з інвалідністю та гостьових уболівальників. Сектор «Family Corner» призначений для дітей до 12 років та їхніх батьків. Для представників бізнесу на стадіоні обладнано ділові приміщення й ложі[76]. Окрім футбольних заходів, на території арени працюють клубні магазини, офіси та ресторани[77]. До сторіччя клубу на стадіоні було відкрито Музей ПСВ[78].

Тренування основної команди ПСВ проводяться на базі «Де Гердганг», розташованій на околиці Ейндговена. Комплекс має десять футбольних полів і тренажерні приміщення та також використовується молодіжними й аматорськими командами ПСВ. Значну реконструкцію бази було проведено у 2019 році[79].

Уболівальники та суперництва

[ред. | ред. код]

Уболівальники

[ред. | ред. код]
Уболівальники ПСВ.

Уболівальники ПСВ, за якими клуб символічно закріпив номер «12», часто називають себе boeren — «селяни» або «фермери». Це слово можна почути на стадіоні після забитих голів ПСВ. Самоназва відображає гордість прихильників клубу своїм брабантським походженням і протиставляється столичному характеру Амстердама. Брабантська ідентичність відіграє важливу роль у культурі ПСВ. Прапор Північного Брабанту використовувався в елементах дизайну клубної форми та регулярно демонструється на стадіоні й навколо нього.

Упродовж останніх років середня відвідуваність матчів ПСВ в Ередивізі становила близько 33 000 глядачів. Рекорд відвідуваності було встановлено 17 листопада 2002 року в матчі проти «Феєнорда», який відвідали 35 200 глядачів[80].

Клуб традиційно резервує частину квитків для гостьових уболівальників і для індивідуального продажу, тому максимальна кількість власників сезонних абонементів обмежена. У 2007 і 2008 роках усі сезонні абонементи були повністю розпродані, а 2013 року клуб реалізував близько 28 000 абонементів[81]. Дослідження вболівальницької бази показували, що більшість власників сезонних абонементів походить із провінції Північний Брабант. Значні групи прихильників також проживають у Лімбурзі, Гелдерланді, Південній Голландії, Північній Голландії та Бельгії[82].

ПСВ має дві незалежні організації вболівальників. Supportersvereniging PSV була заснована 1920 року та налічує тисячі членів. Організація має власне приміщення на стадіоні «Філіпс»[83]. Інша організація, PSV Fans United, спеціалізується передусім на покращенні атмосфери на стадіоні[84]. Крім офіційних об'єднань, існують групи фанатів, які займаються підготовкою тіфо та іншої візуальної підтримки команди, зокрема Lighttown Madness[85].

У 1998 році клуб заснував дитячу організацію PSV Junior Club для вболівальників віком до 12 років. Пізніше її перейменували у Phoxy Club на честь маскота клубу Фоксі. Організація налічує понад 20 000 дітей. Щороку проводиться Phoxy Club Day, під час якого для молодих уболівальників організовують різноманітні заходи за участю футболістів основної команди[86][87]. Перед початком сезону ПСВ також проводить традиційний День відкритих дверей, доступний для людей різного віку. Під час заходу представляють нових гравців команди та партнерів клубу[88].

Офіційний гімн ПСВ написали Кес ван дер Вейден і Йо Вермюлен. Його було представлено 1950 року. Пісня традиційно виконується під час кожного домашнього матчу на 19-й хвилині та 13-й секунді, час символічно відсилає до 1913 року заснування клубу[89].

Суперництво з «Аяксом»

[ред. | ред. код]
Матч ПСВ проти «Аякса». 1980 рік.

Головним суперником ПСВ є «Аякс». Упродовж останніх десятиліть обидва клуби регулярно борються за титул чемпіона Нідерландів.

Суперництво з ФК «Ейндговен»

[ред. | ред. код]

Історично ПСВ також мав принципове суперництво з ФК «Ейндговен», яке бере початок ще в 1910-х роках. «Ейндговен», як старіший клуб, позиціонував себе як «народний клуб», тоді як ПСВ на початковому етапі був доступний переважно працівникам Philips. У 1940-х і 1950-х роках обидва клуби змагалися за найвищі позиції в нідерландському футболі, що посилило протистояння та фактично розділило «місто світла» на прихильників червоно-білих і синьо-білих кольорів. Матчі між командами отримали назву Lichtstadderby — «дербі міста світла».

Після занепаду ФК «Ейндговен» у 1970-х роках принципове суперництво поступово зникло. Нині відносини між уболівальниками обох клубів загалом мають дружній характер. Під час традиційного передсезонного дербі фанати іноді навіть розміщуються на одній трибуні без значних інцидентів.

Хоча певне суперництво зберігається, сьогодні воно відчутніше з боку прихильників ФК «Ейндговен». Для мешканців міста також не є незвичним відвідувати матчі ФК «Ейндговен» у п'ятницю, коли зазвичай проходять ігри Еерстедивізі, а потім підтримувати ПСВ у матчах Ередивізі на вихідних. У різні періоди ФК «Ейндговен» виконував роль клубу-партнера ПСВ. Клуби також співпрацювали в розвитку молодіжного та жіночого футболу[90][91][92].

Символіка та кольори

[ред. | ред. код]

Логотип

[ред. | ред. код]
Доготип, варіації якого були у клубу протягом більшої частини історії.

Перший логотип ПСВ складався із зображення електричної лампочки та напису «Philips Sport», розміщеного по колу. Наступний варіант мав форму щита з червоно-білими вертикальними смугами та літерами «PSV» у верхній частині. Найдовговічнішим став третій дизайн: овальний герб із червоно-білими горизонтальними смугами та прапором із літерами «PSV», який із незначними змінами використовується й нині. Упродовж історії до емблеми вносили лише окремі корективи, зокрема змінювали колір облямівки, додавали підковоподібні елементи, коло навколо абревіатури та дві зірки на честь здобуття двадцяти титулів чемпіона Нідерландів. Ранні варіанти овального герба також містили крапки в абревіатурі «P.S.V.». Під час святкування століття клубу 2013 року до емблеми тимчасово додали золотий лавровий вінок і число «100»[93].

Форма

[ред. | ред. код]
Традиційна форма ПСВ із червоними смугами.

Червоно-білі кольори були обрані під час заснування клубу 1913 року його першим головою Яном Віллемом Гофкесом. За поширеною версією, йому сподобався контраст між червоним напоєм із малини та білим блокнотом. Перший комплект форми складався з футболки в червоно-білу вертикальну смужку, чорних шортів і червоно-білих горизонтально смугастих гетр. Така комбінація використовувалася до 1970-х років, коли клуб перейшов на повністю червоні футболки, які поєднували з білими або чорними шортами. У 1989 році ПСВ повернувся до смугастого дизайну, і відтоді червоно-білі смуги залишаються основою домашньої форми, хоча їхній вигляд неодноразово змінювався. Колір шортів також варіювався між чорним і білим.

За часів виступів Рууда Гулліта за ПСВ саме він особисто наполіг на заміні чорних шортів білими, прагнучи зробити комплект форми більш виразним[94]. До сторіччя клубу в 2013 році ПСВ тимчасово використовував повністю червону футболку з білими шортами та гетрами, дизайн яких нагадував форму сезону 1987/88[95][96].

Через тісні історичні зв'язки з Philips компанія залишалася титульним спонсором на футболках ПСВ від запровадження спонсорства в Ередивізі у 1982 році до 2016 року, що стало рекордом нідерландського футболу. Починаючи із сезону 2016/17, Philips перестала бути головним титульним спонсором клубу. Першим технічним спонсором ПСВ була французька компанія Le Coq Sportif, яка постачала форму в 1970—1974 роках. Згодом її змінила Adidas, що співпрацювала з клубом до 1995 року. Після цього форму ПСВ протягом двадцяти років постачала Nike, а з 2015 року технічним спонсором стала Umbro.

Основна

[ред. | ред. код]
1913–76
1976–86
1986–89
1989–90
1990–94
1994–95
1995–96
1996–97
1997–98
1998–2000
2000–02
2002–04
2004–06
2006–08
2008-10
2010–12
2012–13
2013-14
2014–15
2015-16
2016–17
2017–18
2018–19
2019-20
2020–21
2021–22
2022–23
2023–24
2024–25
2025–26
2026–27

Запасна

[ред. | ред. код]
1995–96
1996–97
1997–98
1998–99
1999–2001
2001–03
2003–05
2005–07
2007–09
2009-11
2011–13
2013-14
2014–15
2015-16
2016-17
2017–18
2018–19
2019-20
2020–21
2021–22
2022–23
2023–24
2024–25
2025–26
2026–27

Третя

[ред. | ред. код]
2003–04
2005–07
2007–09
2014–15
2015-16
2016–17
2017–18
2018–19
2019-20
2020–21
2021–22
2022–23
2023–24
2024-25
2025-26
2026–27

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 31 липня 2017. Процитовано 27 листопада 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  2. ↑ Het Philips Elftal (нід.). PSV Zuipsite. Архів оригіналу за 24 червня 2013. Процитовано 19 червня 2013.
  3. ↑ De oprichting van de Philips Sport Vereniging (нід.). PSV Zuipsite. Архів оригіналу за 25 квітня 2007. Процитовано 19 червня 2013.
  4. ↑ De beginjaren en het eerste kampioenschap. PSV Zuipsite. Архів оригіналу за 25 квітня 2007. Процитовано 19 червня 2013.
  5. ↑ History. PSV.nl. Архів оригіналу за 28 липня 2013. Процитовано 19 червня 2013.
  6. ↑ Trainers. PSV.nl. Архів оригіналу за 18 вересня 2010. Процитовано 19 червня 2013.
  7. ↑ Netherlands Eerste Klasse South Final League Tables 1913-1950. www.rsssf.com. Архів оригіналу за 2 травня 2019. Процитовано 30 червня 2019.
  8. ↑ Netherlands Final League Tables (Championship Playoff) 1898-1954. www.rsssf.com. Архів оригіналу за 16 березня 2016. Процитовано 30 червня 2019.
  9. ↑ De 2e landstitel (нід.). Stichting 1913. Архів оригіналу за 24 червня 2013. Процитовано 19 червня 2013.
  10. ↑ EredivisieStats - Alle uitslagen, standen en clubgegevens van de Nederlandse Eredivisie Voetbal. www.eredivisiestats.nl. Архів оригіналу за 25 липня 2020. Процитовано 30 червня 2019.
  11. ↑ Bijzondere speler uitgelicht: Lieuwe Steiger (нід.). PSV.nl. Архів оригіналу за 21 червня 2013. Процитовано 19 червня 2013.
  12. ↑ UEFA.com. Лига чемпионов - Матчи. UEFA.com (рос.). Архів оригіналу за 28 червня 2018. Процитовано 30 червня 2019.
  13. 1 2 Topscorers (нід.). Eredivisie Live. Архів оригіналу за 23 лютого 2012. Процитовано 18 червня 2013.
  14. 1 2 De 5e landstitel (нід.). Stichting 1913. Архів оригіналу за 17 грудня 2013. Процитовано 18 червня 2013.
  15. 1 2 De 6e landstitel. Stichting 1913. Архів оригіналу за 16 грудня 2013. Процитовано 18 червня 2013.
  16. 1 2 De 7e landstitel (нід.). Stichting 1913. Архів оригіналу за 9 листопада 2013. Процитовано 18 червня 2013.
  17. ↑ Hoe het ooit begon (нід.). PSV.nl. Архів оригіналу за 6 квітня 2013. Процитовано 21 червня 2013.
  18. ↑ De 8e landstitel (нід.). Stichting 1913. Архів оригіналу за 30 травня 2013. Процитовано 21 червня 2013.
  19. ↑ Seizoen 1986/1987 (нід.). psv.netwerk.to. Архів оригіналу за 29 жовтня 2013. Процитовано 21 червня 2013.
  20. ↑ Bijzondere speler uitgelicht: Ronald Koeman (нід.). PSV.nl. Архів оригіналу за 24 червня 2013. Процитовано 21 червня 2013.
  21. ↑ Seizoen 1987/1988 (нід.). psv.netwerk.to. Архів оригіналу за 6 лютого 2013. Процитовано 21 червня 2013.
  22. ↑ PSV wint Europa Cup I (нід.). Voetbalcanon. Архів оригіналу за 11 серпня 2014. Процитовано 21 червня 2013.
  23. ↑ Het afscheid van Willy van de Kerkhof (нід.). Stichting 1913. Архів оригіналу за 27 вересня 2013. Процитовано 21 червня 2013.
  24. ↑ Seizoen 1988/1989 (нід.). psv.netwerk.to. Архів оригіналу за 6 лютого 2013. Процитовано 21 червня 2013.
  25. ↑ Romário de Souza Faria (нід.). PSV Zuipsite. Архів оригіналу за 25 квітня 2007. Процитовано 24 червня 2013.
  26. ↑ Ronald Koeman (нід.). PSV Zuipsite. Архів оригіналу за 25 квітня 2007. Процитовано 24 червня 2013.
  27. ↑ Historie: seizoen 1989/1990. psv.netwerk.to. Архів оригіналу за 6 лютого 2013. Процитовано 24 червня 2013.
  28. ↑ Historie: seizoen 1990/1991 (нід.). psv.netwerk.to. Архів оригіналу за 6 лютого 2013. Процитовано 24 червня 2013.
  29. ↑ Robson (2005). Farewell but Not Goodbye. Hodder & Stoughton. с. 148–150. ISBN 0-340-84064-1.
  30. 1 2 3 PSV (нід.). Ronald Zwiers. Архів оригіналу за 9 червня 2013. Процитовано 18 червня 2013.
  31. 1 2 Eric Gerets (нід.). PSV Zuipsite. Архів оригіналу за 24 червня 2013. Процитовано 24 червня 2013.
  32. ↑ Ronaldo Luis Nazario de Lima (нід.). PSV Zuipsite. Архів оригіналу за 25 квітня 2007. Процитовано 24 червня 2013.
  33. 1 2 Luc Nilis (нід.). PSV Zuipsite. Архів оригіналу за 25 квітня 2007. Процитовано 24 червня 2013.
  34. 1 2 Phillip Cocu (нід.). PSV Zuipsite. Архів оригіналу за 24 червня 2013. Процитовано 24 червня 2013.
  35. ↑ Historie: seizoen 1997/1998 (нід.). psv.netwerk.to. Архів оригіналу за 6 лютого 2013. Процитовано 24 червня 2013.
  36. 1 2 Guus Hiddink. PSVweb. Архів оригіналу за 17 жовтня 2013. Процитовано 25 червня 2013.
  37. 1 2 Ruud van Nistelrooy. PSV Zuipsite. Архів оригіналу за 25 квітня 2007. Процитовано 24 червня 2013.
  38. ↑ Historie: seizoen 1999/2000 (нід.). psv.netwerk.to. Архів оригіналу за 29 жовтня 2013. Процитовано 25 червня 2013.
  39. ↑ Historie: seizoen 2000/2001 (нід.). psv.netwerk.to. Архів оригіналу за 6 лютого 2013. Процитовано 25 червня 2013.
  40. ↑ Historie: seizoen 2001/2002 (нід.). psv.netwerk.to. Архів оригіналу за 6 лютого 2013. Процитовано 25 червня 2013.
  41. ↑ Teams: PSV-selectie archief – selectie 2002/2003 (нід.). PSV.nl. Архів оригіналу за 28 червня 2013. Процитовано 25 червня 2013.
  42. 1 2 Historie: seizoen 2002/2003 (нід.). psv.netwerk.to. Архів оригіналу за 23 жовтня 2013. Процитовано 25 червня 2013.
  43. ↑ Historie: seizoen 2003/2004 (нід.). psv.netwerk.to. Архів оригіналу за 23 жовтня 2013. Процитовано 25 червня 2013.
  44. 1 2 Guus Hiddink en zijn eigen waarheid (нід.). NRC Handelsblad. Архів оригіналу за 17 жовтня 2013. Процитовано 25 червня 2013.
  45. ↑ Historie: seizoen 2004/2005 (нід.). psv.netwerk.to. Архів оригіналу за 23 жовтня 2013. Процитовано 25 червня 2013.
  46. ↑ Historie: seizoen 2005/2006 (нід.). psv.netwerk.to. Архів оригіналу за 6 лютого 2013. Процитовано 25 червня 2013.
  47. ↑ Wéér puntverlies PSV, voorsprong slinkt (нід.). PSV.nl. Архів оригіналу за 28 червня 2013. Процитовано 25 червня 2013.
  48. ↑ PSV eredivisiekampioen na denderende ontknoping (нід.). Lurven. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 25 червня 2013.
  49. ↑ Historie: seizoen 2007/2008 (нід.). psv.netwerk.to. Архів оригіналу за 6 лютого 2013. Процитовано 25 червня 2013.
  50. ↑ Hoe een Servische 'makelaar' PSV in zijn greep kreeg. NRC Handelsblad. Архів оригіналу за 4 листопада 2011. Процитовано 25 червня 2013.
  51. ↑ Huub Stevens weg bij PSV (нід.). NU.nl. 28 січня 2009. Архів оригіналу за 25 квітня 2015. Процитовано 25 червня 2013.
  52. ↑ PSV. Goal.com. Архів оригіналу за 22 січня 2014. Процитовано 25 червня 2013.
  53. ↑ PSV 'verschrikkelijk opgelucht' na deal gemeente (нід.). Algemeen Dagblad. Архів оригіналу за 15 грудня 2013. Процитовано 25 червня 2013.
  54. ↑ De zonnige transferzomer van PSV. NUsport. Архів оригіналу за 15 грудня 2013. Процитовано 25 червня 2013.
  55. ↑ Seegers, Jules (12 березня 2012). 'PSV en Fred Rutten alsnog per direct uit elkaar'. NRC. NRC Handelsblad. Архів оригіналу за 4 жовтня 2013. Процитовано 25 червня 2013.
  56. ↑ PSV appoint Phillip Cocu as caretaker [Архівовано 15 March 2012 у Wayback Machine.], PSV.nl.
  57. ↑ Cocu's PSV seal Dutch Cup success by Berend Scholten on UEFA.com [Архівовано 13 April 2012 у Wayback Machine.],
  58. ↑ Historie: seizoen 2012/2013. psv.netwerk.to. Архів оригіналу за 3 серпня 2013. Процитовано 25 червня 2013.
  59. ↑ Advocaat bevestigt vertrek bij PSV. NU.nl. Архів оригіналу за 28 червня 2013. Процитовано 25 червня 2013.
  60. ↑ Admin (8 травня 2016). PSV are Eredivisie champions. Football Oranje. Архів оригіналу за 10 травня 2017. Процитовано 8 березня 2017.
  61. ↑ Dick Advocaat vertrekt met magere zege bij PSV. Algemeen Dagblad. Архів оригіналу за 9 червня 2013. Процитовано 25 червня 2013.
  62. ↑ PSV crowned Eredivisie champions. Goal.com. 18 квітня 2015. Архів оригіналу за 22 березня 2016. Процитовано 8 березня 2017.
  63. ↑ Van Nistelorooy named PSV boss from next season. ESPN.com (англ.). 30 березня 2022. Архів оригіналу за 31 березня 2022. Процитовано 31 березня 2022.
  64. ↑ PSV vestigt transferrecord: "Meerdere dubbelcijferige transfersommen". PSVFans (нід.). 2 вересня 2026. Процитовано 2 вересня 2026.
  65. ↑ Корнілов, Михайло (15 травня 2025). Мрії здійснюються! У чемпіонаті Нідерландів розігралася справжня драма (відео). Телеграф (укр.). Процитовано 2 вересня 2026.
  66. ↑ Il Psv è campione d'Olanda dopo una grande rimonta sull'Ajax. www.sportmediaset.mediaset.it (it-IT) . Процитовано 2 вересня 2026.
  67. ↑ A Eindhoven è sempre festa: storia e record del terzo campionato di fila del Psv. La Gazzetta dello Sport (it-IT) . Процитовано 2 вересня 2026.
  68. ↑ У Нідерландах визначився чемпіон – 17 очок відриву за п’ять турів до кінця. Football24 (укр.). 5 квітня 2026. Процитовано 2 вересня 2026.
  69. ↑ PSV-selectie 2012–2023. PSV.nl. Архів оригіналу за 26 січня 2015. Процитовано 15 серпня 2022.
  70. ↑ Prouteau, Thomas (17 червня 2022). Le PSV Eindhoven dévoile un maillot inspiré par l'art. footpack. (фр.). Процитовано 2 вересня 2026.
  71. ↑ Pays-Bas : Willy van der Kuijlen, légende du PSV Eindhoven, est mort. L'Équipe (фр.). Процитовано 2 вересня 2026.
  72. ↑ Philipsdorp 100 jaar kwaliteit. Nieman. Архів оригіналу за 7 травня 2015. Процитовано 1 липня 2013.
  73. 1 2 Hypermodern stadion dankzij betonrot. Spits. Архів оригіналу за 4 березня 2013. Процитовано 1 липня 2013.
  74. ↑ De eerste lichtwedstrijd in het PSV-stadion. Sportgeschiedenis. Архів оригіналу за 20 січня 2015. Процитовано 1 липня 2013.
  75. ↑ List of UEFA 4 Star Stadiums. Sportgeschiedenis. Архів оригіналу за 10 серпня 2013. Процитовано 1 липня 2013.
  76. ↑ Plattegrond van het Philips Stadion. PSV.nl. Архів оригіналу за 18 липня 2013. Процитовано 1 липня 2013.
  77. ↑ Philips Stadium. PSV.nl. Архів оригіналу за 4 грудня 2011. Процитовано 1 липня 2013.
  78. ↑ PSV reveals 100th anniversary schedule. PSV.nl. Архів оригіналу за 1 липня 2013. Процитовано 1 липня 2013.
  79. ↑ Training facilities. PSV.nl. Архів оригіналу за 30 квітня 2013. Процитовано 1 липня 2013.
  80. ↑ 20 best bezochte wedstrijden in het Philips Stadion (1997–1998 – heden). PSVweb. Архів оригіналу за 17 жовтня 2013. Процитовано 22 червня 2013.
  81. ↑ PSV verkoopt weer 28.000 seizoenskaarten (нід.). Eindhovens Dagblad. Архів оригіналу за 31 липня 2013. Процитовано 5 серпня 2013.
  82. ↑ Vergeefse run op seizoenkaart PSV. Eindhovens Dagblad. Архів оригіналу за 28 липня 2014. Процитовано 22 червня 2013.
  83. ↑ Supportersvereniging PSV – Historie. Supportersvereniging PSV. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 22 червня 2013.
  84. ↑ Word nu lid van PSV Fans United. PSV Fans United. Архів оригіналу за 27 квітня 2013. Процитовано 22 червня 2013.
  85. ↑ Lighttown Madness. Lighttown Madness. Архів оригіналу за 27 січня 2013. Процитовано 22 червня 2013.
  86. ↑ Phoxy Club. Phoxy Club. Архів оригіналу за 19 лютого 2014. Процитовано 22 червня 2013.
  87. ↑ PSV Phoxy Club passeert mijlpaal van 20.000 leden. PSV.nl. Архів оригіналу за 30 липня 2013. Процитовано 22 червня 2013.
  88. ↑ PSV FANdag. PSV.nl. Архів оригіналу за 26 липня 2012. Процитовано 22 червня 2013.
  89. ↑ PSV Eindhoven – Clublied Teksten. Clublied Teksten. 6 квітня 2013. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 22 червня 2013.
  90. ↑ De Lichtstadderby. PSV Netwerk. Архів оригіналу за 2 жовтня 2013. Процитовано 22 червня 2013.
  91. ↑ Samenwerking Jeugdopleiding PSV en FC Eindhoven. FC Eindhoven. Архів оригіналу за 2 жовтня 2013. Процитовано 22 червня 2013.
  92. ↑ PSV/FC Eindhoven. PSV/FC Eindhoven. Архів оригіналу за 19 червня 2013. Процитовано 22 червня 2013.
  93. ↑ Nieuw logo??. psv.netwerk.to. Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 20 червня 2013.
  94. ↑ De megadeal van Ruud Gullit. EveryoneWeb. Архів оригіналу за 17 вересня 2013. Процитовано 24 червня 2013.
  95. ↑ PSV presents centenary home kit. PSV.nl. Архів оригіналу за 24 червня 2013. Процитовано 20 червня 2013.
  96. ↑ Mijn PSV Shirts. EveryoneWeb. Архів оригіналу за 15 червня 2013. Процитовано 20 червня 2013.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=ПСВ&oldid=48783010