Віленське перемир'я

Віленське перемир'я
Тип	мирна угода
Підписано	24 жовтня (3 листопада) 1656
Місце	Вільнюс
Підписанти	Річ Посполита і Московське царство

Території, контрольовані московськими та козацькими військами на момент підписання Віленського перемир'я

Віленське перемир'я 1656 — мирна угода між Річчю Посполитою і Московським царством, яка була укладена за посередництва Австрійського ерцгерцогства 3 листопада 1656 в селі Немежа поблизу Вільна (нині Вільнюс, Литва). Згідно угоди, мав бути створений московсько-польський союз проти шведського короля Карла Х Густава.

Угода була укладена у складних умовах для Речі Посполитої, проти якої після виснажливої війни з повсталими українськими козаками (1648—1654) розпочали бойові дії Москва і Швеція за підтримки низки менших держав. Невдала війна на декілька фронтів 1655—1660 загрожувала самому існуванню польсько-литовської держави і увійшла під назвою «Шведський потоп». Віленська угода вважається успіхом польської дипломатії, який завадив спільним діям завойовників, чим врятував державу від повного розгрому.

З боку України перемир'я виглядало як сепаратний мир Московської держави, який порушував попередній укладений з козаками Переяславський договір (1654). Деякі історики розглядають цю угоду про створення московсько-польського альянсу як скасування Переяславського договору і українсько-московського союзу.

Історія

Коротка справка

Переговори під Вільном тривали з 22 серпня до 3 листопада н.ст. 1656. Московську делегацію очолював князь Нікіта Одоєвський. Українське посольство, що очолював Роман Гапоненко, незважаючи на попередні домовленості з московським послом Василієм Кінінем, не було допущене до участі у виробленні умов Віленського перемир'я, а висунуті гетьманом Богданом Хмельницьким пропозиції були відкинуті.

За угодою припинялися воєнні дії між Річчю Посполитою і Московією, та обидві країни зобов'язувалися не розпочинати переговорів про мир зі Швецією. Обговорювалося питання про встановлення державних кордонів і обрання Олексія Михайловича королем Речі Посполитої після смерті Яна II Казимира, які, однак, не дали конкретних результатів.

Одна і друга сторона не хотіли йти на рішучі уступки і за краще вважали пустити справу в проволоку, в надії, що за той час удасться побороти головного неприятеля — Шведа, з котрим прагнули замиритися одні й другі.

Деталі

Під час переговорів обговорювалося обрання царя Московського на королівський престол Польщі. Головною умовою для цього було повернення Речі Посполитій її територій у Білорусі і Україні.

Передбачалося, що у перший рік після обрання царя Московського, останній створить комісію «для заспокоєння гетьмана запорізького і всіх козаків в їх претензіях, та задоволення їх». Також передбачалося примирення обох сторін польсько-української війни 1648—1656 роках і розмежування між Річчю Посполитою і Військом Запорозьким згідно Білоцерківського трактату.

Поза переговорами

Під час переговорів 10 жовтня до Чигирина завітав московський посланець, стольник Василій Кінін. Він повідомив гетьмана про успіхи московського війська у Інфлянтах. Він також передав царські дарунки, одного сорока соболів ціною в 80 руб. для Б. Хмельницького і І. Виговського. 16 листопада Кінін вирушив з Чигирина з листом від Виговського, який був адресований думному дяку Іларіону Лопухіну.

Реакція козаків

Віленський мир викликав обурення Богдана Хмельницького та козацької старшини. На скликаній у Чигирині козацькій Раді 12 жовтня 1656 року всі присутні полковники, осавули, сотники присягли гетьману, що будуть спільно боротися за Україну: «присягали собі, а не чужим монархам». Михайло Грушевський у своїй праці «Історії України-Руси» переказує офіційну легенду обставин навколо переговорів у Вільні й козацького «сойму» у Чигирині. Там йдеться, що московського воєводи Київського Андрея Бутурліна «затрівожила відомість, що у гетьмана відбулася велика рада». Бутурлін зумів отримати інформацію про те зібрання від київського наказного полковника Василя Дворецького. У підтвердження цього згадується приїзд батька Івана Виговського до Бутурліна, котрий «гораздо напившися» підтвердив інформацію від Дворецького.

Козацька дипломатія 1656—1658

Богдан Хмельницький за підтримки старшини розпочав активну дипломатичну діяльність зі створення широкої коаліції з низки європейських країн, яка мала вирішити «польське питання». До неї мали ввійти Швеція, Бранденбург-Пруссія, Литва, Молдавія, Волощина і Семигород. Згідно з планами учасників коаліції, терени Речі Посполитої мали бути розділені між її членами, причому Україна повинна була отримати всі землі, заселені українцями, а також, разом із Швецією, встановити протекторат над Литвою, що повинна була перетворитися на Литовське королівство. Сам Б. Хмельницький мав отримати титул «дідичного князя». Проте смерть гетьмана не дозволила реалізуватися цим планам.

Після укладення Гадяцького договору (1658) та встановлення союзницьких відносин між Україною і Річчю Посполитою, ці держави продовжували війну проти Московського царства.

Див. також

• Битва під Озерною
• Шведський потоп
• Раднотський договір

Джерела

• Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 556. — ISBN 966-00-0734-5.
• В'ЯЧЕСЛАВ ЛИПИНСЬКИЙ. Україна на переломі // Вивід прав України / М.Грушевський, І.Франко, М.Костомаров та ін. — Львів: МП «Слово», 1991. -С.18-41.
• В. М. Горобець. ВІЛЕНСЬКЕ ПЕРЕМИР'Я 1656 [Архівовано 2 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 556. — ISBN 966-00-0734-5.
• Віленське перемир'я 1656 [Архівовано 13 жовтня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-7492-00-1.
• ДВЕ НЕИЗВЕСТНЫЕ ГРАМОТЫ ИЗ ПЕРЕПИСКИ ЦАРЯ АЛЕКСЕЯ МИХАЙЛОВИЧА С ГЕТМАНОМ БОГДАНОМ ХМЕЛЬНИЦКИМ В 1656 г. www.vostlit.info
• Михайло Грушевський. Історія України-Руси. Т. 9. Пол. 1. — Київ, 1928. — 602 с.; Пол. 2. — Київ, 1931—1631 c.

Література

• В. Ю. Крушинський. Віленське перемир'я 1656 // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
• Я. О. Федорук. Віленський договір 1656 року: Східноєвропейська криза і Україна у середині XVII століття. — К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2011. — 623 с.+80 с. іл. ISBN 978-966-518-559-8
• В. В. Газін. Між Москвою та Варшавою. «Українське питання» у 1654—1667 рр. — Кам"янець-Подільський, 2019. — 370 с. ISBN 978-617-7626-59-5
• М. С. Грушевський. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. / Редкол.: П. С. Сохань (голова) та ін. — К.: Наук. думка, 1991. —. — (Пам'ятки іст. думки України). — ISBN 5-12-002468-8.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Віленське перемир'я