Катакомби Рима

Катакомби Рима
41°53′40″ пн. ш. 12°29′54″ сх. д.
Країна	Італія
Розташування	Рим
Тип	церква і археологічна пам'ятка
В списку	Список катакомб Рима
Катакомби Рима Катакомби Рима (Італія)
Медіафайли у Вікісховищі

Катако́мби Рима (італ. Catacombe di Roma, лат. Catacumbae Romanae) — мережа античних підземних ходів загальною довжиною 150—170 кілометрів, де було зроблено близько 750 000 поховань у період раннього християнства. Більшість з них розташована вздовж Аппієвої дороги біля Рима. Характерними для вирубаних у туфі катакомб є висічені в стінах прямокутні ніші (лат. loculi) різної величини, призначені для одного, двох або декількох померлих. Нині майже усі ніші катакомб відкриті та порожні, проте збереглися й закриті, наприклад, у катакомбах Панфіла.

Катакомби святих Петра і Марцелліна. Йосип Вільперт, 1903 рік

Фрагмент катакомби святих Петра і Марцелліна:
ліворуч — Адам і Єва, праворуч — Оранта

Історія

Термін «катакомби»

Сама назва «катакомби» (лат. catacomba) не є первісною їхньою назвою — давні римляни надавали перевагу слову «цеметерій» (лат. coemeterium — «покої»). Лише один цеметерій святого Себастьяна мав назву ad catacumbas (від грец. katakymbos — «поглиблення»). Оскільки в середньовіччі лише ці «катакомби» були відомі та доступні, то всі підземні поховання почали називати катакомбами.

Перші катакомби

Перші катакомби біля воріт Рима виникли ще в дохристиянську епоху, як, наприклад, юдейські катакомби (італ. Catacombe Ebraiche) на Аппієвій дорозі. Щодо їхнього походження немає єдиної точки зору: існує гіпотеза, що вони є просто залишками давніх каменоломень і підземних шляхів; проте і поширена гіпотеза Джованні Батіста де Россі та його послідовників про те, що катакомби є суто християнською спорудою, оскільки вузькі ходи несприятливі для вивантаження із них каміння, а сама порода аж ніяк не придатна для будівництва.

Ранньохристиянське богослужіння в катакомбах святого Калліста
(гравюра XIX століття)

Виникнення поховань

Поховання в катакомбах утворювалися із приватних земельних володінь: римські власники на своїх ділянках влаштовували або поодинокі могили, або ж навіть цілий родинний склеп, куди допускали спадкоємців і близьких, детально визначаючи коло значущих їм осіб та права цих на могилу. Їхні нащадки, котрі наверталися в християнство, допускали до поховання вже і єдиновірців на власних ділянках. Про це свідчать у катакомбах такі написи: «Родинна усипальня Валерія Меркурія, Юлітта Юліана і Квінтілія, для поважних його відпущеників і нащадків того ж віросповідання, що я сам» та «Марк Антоній Рестут побудував склеп для себе і для своїх близьких, котрі вірять у Господа».

Підземні ходи, сполучені один з одним численними галереями, відповідали кордонам володінь і таким чином утворювали свого роду ґрати, як, наприклад, катакомби святого Калліста. Проте бували й катакомби-відгалуження від основного ходу — інколи висотою навіть у декілька поверхів.

Християни перейняли в II столітті звичай ховати померлих у катакомбах — зокрема мучеників і жертв гонінь при язичницьких імператорах. Проте катакомби не обов'язково бували місцем укриття християн. Християнська традиція справляння поминальних літургій на мощах святих походить від відправлення богослужінь у катакомбах на трунах мучеників.

До катакомб входили також гіпогеуми (від лат. hypogeum) — приміщення релігійного призначення з досі точно не встановленою функцією, а також часто невелика зала для учти, зала для зборів і декілька шахт для освітлення (лат. luminare). В «Апостольських постановах» (бл. V століття) міститься пряма вказівка на зустрічі ранніх християн у катакомбах: «…без нагляду збирайтеся в усипальницях, здійснюючи читання священних книг і співаючи псалми за померлими мучениками і всіма від віку святими, і за братами своїми, померлими в Господі. І вместообразну^[уточнити] приємну євхаристію царського тіла Христова приносьте в церквах своїх і в усипальнях…». Про сталу традицію здійснювати богослужіння в катакомбах свідчить один з написів, знайдених в XVI столітті Цезарем Баронієм в катакомбах святого Калліста: «Які гіркі часи, ми не можемо здійснювати в безпеці таїнств і навіть молитися в наших печерах!».

До V століття давні катакомби було істотно розширено й побудовано нові.

Реконструкція кубікули в катакомбах святого Калліста
(Джованні Батіста де-Россі, 1867 рік)

Історичні свідчення

Найранішими (IV століття) історичними джерелами інформації про римські катакомби є твори Єроніма Стридонського і Пруденція. Єронім, вихований у Римі, залишив про свої відвідування катакомб такі нотатки:

Разом зі своїми товаришами-однолітками я мав звичай по недільних днях відвідувати гробниці апостолів і мучеників, спускатися часто в печери, вириті в глибині землі, в стінах яких по обох боках лежать тіла померлих, і в яких така темрява, що тут майже збувається цей пророчий вислів: «нехай зійдуть вони до шеолу живими» (Пс). Зрідка світло, що впускається згори, стримує жах мороку, так що отвір, через який воно входить, краще назвати шпариною, ніж вікном.

Опис Ієроніма доповнює написаний приблизно в той же період твір Пруденція «Страждання блаженнійшого мученика Іпполіта»:

Недалеко від того місця, де закінчується міський вал, на обробленій місцевості, що примикає до нього, відкриває свої темні ходи глибока крипта. Похила стежка, звиваючись, веде в цей притулок, позбавлений світла. Денне світло проникає в крипту через вхід, а у звивистих галереях її вже за декілька кроків від входу чорніє темна ніч. Втім, у ці галереї кидають ясні промені згори отвори, прорубані в склепінні крипти; і хоча в крипті зустрічаються там і тут темні місця, проте через зазначені отвори значне світло освітлює внутрішність висіченого простору. Таким чином дається можливість під землею бачити світло відсутнього сонця і насолоджуватися його сяйвом. У такому тайнику ховається тіло Іполіта, біля якого споруджується жертовник для божественних священнодіянь.

«Занепад» катакомб

З IV століття катакомби втрачають своє значення й не використовуються для поховань. Останнім римським єпископом, похованим там, був папа Мильтіад; його наступник Сільвестр уже був похований у базиліці Сан Сільвестро ін Капіте. У V столітті поховання в катакомбах зовсім припинилися: з цього періоду катакомби набувають популярності у паломників, які, прагнучи помолитися на могилах апостолів, мучеників і сповідників, відвідували катакомби та залишали на їхніх стінах (особливо біля гробниць з мощами святих) різноманітні зображення й написи. Декотрі описували свої враження про відвідування катакомб у нотатках, що залишилися одним із джерел інформації для вивчення катакомб.

Зменшення інтересу до катакомб зумовило поступове вилучення з них мощей святих. 537 року під час облоги міста Вітігесом мощі з гробниць святих перенесли до міських церков. Це було перше вилучення реліквій з катакомб. Такі записи хроністів повідомляють про масштабніші акції:

• папа Боніфацій IV з нагоди освячення Пантеону вивіз з катакомб 32 вози з мощами святих;
• за папи Пасхалія I, згідно з написом у базиліці Санта Прасседе, з катакомб було вилучено 2300 мощей святих.

Відкриття і вивчення катакомб

Дослідники в катакомбах
(ілюстрація до «Історії Рима» М. Йондж, 1880)

З кінця IX століття відвідування римських катакомб — у яких вже не було мощей, що привертали паломників, — практично припинилися: в XI—XII століттях описані лише поодинокі випадки подібних відвідин. Практично на 600 років про відомий в християнському світі некрополь забувають. Лише в XVI столітті вивчати катакомби почав Онуфрій Панвініо, професор-теолог та бібліотекар папської бібліотеки. Дослідивши ранньохристиянські й середньовічні писемні джерела, він склав перелік 43 римських поховань (книга вийшла в 1568 році), проте вхід вдалося знайти лише в катакомби святих Себастьяна, Лаврентія і Валентина.

Знову про римські катакомби стало відомо після того, як 31 травня 1578 року робітники, зайняті на земляних роботах на Соляній дорозі, наштовхнулися на кам'яні плити, вкриті давніми написами і зображеннями. У той час вирішили, що це катакомби Прісцилли (насправді coemeterium Iordanorum ad S. Alexandrum). Незабаром після відкриття вони були поховані під завалом і заново розкопані лише в 1921 році.

Пізніше катакомби досліджував Антоніо Бозіо (бл. 1576—1629), який у 1593 році вперше спустився в катакомби Домітілли. Усього ним було відкрито близько 30 цеметеріїв (розкопок Бозіо не проводив). Результати своєї роботи він описав в тритомному творі «Підземний Рим» (лат. Roma sotterranea), що вийшов у світ вже після його смерті. Бозіо найняв двох художників, які виготовили копії зображень катакомб. Їхні роботи виявилися частково неточними і помилковими: Добрий Пастир був прийнятий за селянку, Ной в ковчезі — за мученика, що молиться, а отроки в пещі вогняній — за сцену Благовіщення.

Повномасштабні дослідницькі роботи в катакомбах почалися тільки у XIX столітті, коли вийшли у світ роботи, присвячені їхнім історії та живопису. До таких робіт належать твори Джузеппе Маркі, Джованні Батіста де Россі (відкрив катакомби святого Калліста), монументальний твір А. Фрікена «Римські катакомби і пам'ятники первинного християнського мистецтва» (1872—1885 роки). В кінці XIX століття російський художник-аквареліст Федрі Рейман (1842—1920) за 12 років роботи створив більше 100 аркушів копій найкраще збережених катакомбних фресок.

В 1903 році вийшла книга дослідника Йосипа Вільперта (1857—1944) «Живопис катакомб Рима» (нім. Die Malerei der Katakomben Roms), у якій він представив перші фотографії фресок з катакомб (чорно-білі фотографії Вільперт особисто розфарбував в кольори оригінальних зображень).

З 1929 року (після Латеранських угод) катакомбами і дослідженнями, що в них проводяться, керує Папська Комісія священної археології, створена за пропозицією де Россі ще в 1852 році. Інститут християнської археології при комісії займається охороною і збереженням відкритих катакомб, а також дослідженням живопису і подальшими розкопками. Завданнями дослідників римських катакомб залишається тлумачення іконографії катакомбного живопису, а також відкриття нових поховань і нових ділянок невідомих катакомб. Так, у 1955 році завдяки Антоніо Ферруа були відкриті катакомби на Віа Латіна. Остання знахідка до того невідомого поховання відбулася в 1994 році після обвалу підлоги в підвалі: були виявлені довгий коридор з цистерною, кругла кубікула й античний вхід.

Похоронні обряди

Поховання мучеників в катакомбах (Ш. Ленепвьо, 1855 рік)

Катакомби в II—IV століттях використовувалися християнами для проведення релігійних обрядів і здійснення поховань, оскільки община вважала своїм обов'язком ховати єдиновірців тільки серед своїх. Похорони в перших християн були простими: заздалегідь обмите й вимащене різними пахощами тіло закутували в саван (бальзамування з очищенням нутрощів давні християни не допускали) і клали в ніші. Потім нішу закривали мармуровою плитою і в більшості випадків замуровували цеглою. На плиті було написано ім'я померлого (іноді тільки окремі букви або цифри), а також християнський символ або побажання покою на небесах. Епітафії були вельми лаконічними: «Мир з тобою», «Спочивай у світі Господа» і т. ін. Частину плити покривали цементним розчином, в який також кидали монети, невеликі фігурки, кільця, перлові намиста. Часто поруч залишали олійні лампи або маленькі посудини з пахощами. Кількість таких предметів була доволі великою: попри розграбування ряду поховань в одних лише катакомбах святої Агнеси було знайдено близько 780 предметів, покладених разом з покійними в гробницю.

Християнські поховання в катакомбах майже точно відтворювали єврейські поховання і не відрізнялися в очах сучасників від єврейських кладовищ в околицях Рима. На думку дослідників, ранньохристиянські епітафії («Почити в мирі», «Почити в Бозі») в катакомбах повторюють юдейські погребальні формули: bi-shalom, bi-adonai.

Управлінням і підтриманням порядку в катакомбах займались спеціальні служники — фоссори (лат. Fossorius, Fossorii). Також до їхніх обов'язків належала підготовка місць для поховань і посередництво між продавцями і покупцями могил: «Ділянка придбана для влаштування бісому для Артемізія. Вартість, 1500 фолій, виплачена фоссору Хілару, при свідоцтві фоссорів Севера і Лаврентія». Їхні зображення також часто зустрічаються в катакомбному живописі: їх зображають за роботою або стоячки зі знаряддями своєї праці, серед яких виділяються сокира, кайло, лом і глиняна лампа для освітлення темних коридорів. Сучасні фоссори беруть участь в подальших розкопках катакомб, слідкують за порядком та проводять вчених і зацікавлених по неосвітлених коридорах.

Форми поховань

Назва	Зображення	Опис
Ніші (лат. Loculi, локули)		Локули (дослівно «місця») є найпоширенішою формою поховань в катакомбах. Призначені для поховання як однієї людини, так і декількох (лат. loculi bisomi, trisomi…). Робилися у вигляді чотирикутних довгастих заглиблень в стінах коридорів катакомб або в кубікулах.
Аркосолії (лат. Arcosolium)		Аркосолій — невисока глуха арка в стіні, під нею в гробниці клали останки покійних. Таким чином отвір гробниці розташовувався не збоку, а зверху. Цей дорожчий тип поховань відомий ще з античності. У них найчастіше ховали мучеників і використовували надгробну плиту як вівтар при відправі літургії. Частіше зустрічаються в кубікулах, ніж в коридорах катакомб.
Саркофаги (лат. Solium)		Належать до римської традиції поховання, пізніше запозиченої християнами. Не характерні для юдейських поховань. Поховання в саркофагах в катакомбах зустрічаються рідко. Саркофаги також могли розташовуватися в аркосоліях.
Кубікули (лат. Cubiculum) і крипти		Кубікулами називалися невеликі камери, розташовані по боках основних ходів. Дослівно cubiculum означає «покій», покій для сну померлих. В кубікулах розташовувалися поховання декількох людей, найчастіше вони були родовими склепами. Знайдені кубікули, в яких нараховується до 70 і більше локулів різної величини, розташованих в 10 і більше рядів.
Поховання в підлозі (лат. Forma — «канал, труба»)		Зустрічаються в підлозі крипт, кубікул, рідко в основних ходах катакомб. Такі поховання часто зустрічаються неподалік поховань мучеників.

Види катакомб

Християнські катакомби

Катакомби святого Себастьяна

Катакомби святого Себастьяна (італ. Catacombe di San Sebastiano) отримали свою назву від поховання в них ранньохристиянського мученика святого Себастьяна. Особливого інтересу заслуговують язичницькі поховання, прикрашені фресками. Тут добре спостерігається перехід від язичництва до християнства: язичницькі зображення поєднуються з християнськими написами. В глибших (і пізніших) християнських катакомбах розташована крипта святого Себастьяна, де до перенесення в побудовану в IV столітті над катакомбами церкву Сан Себастьяно фуорі ле Мура зберігалися мощі святого.

За переказами, в катакомбах святого Себастьяна деякий час на початку III століття зберігалися мощі апостолів Петра і Павла, страчених в Римі в I столітті. Про це зберігся напис: «Хто б ти не був, шукаючий імена Петра і Павла, ти повинен знати, що тут почивали святі».

Катакомби Домітілли (італ. Catacombe di Domitilla) слугували місцем поховання язичникам і християнам. Вони розташовані на території, яка належала родині Флавіїв, однак не відомо, про яку саме Домітіллу йдеться. Точно відомо лише те, що катакомби Домітілли виникли з декількох родинних поховань і були розширені до чотирьох поверхів близько IV століття. Кожен поверх досягає 5 м заввишки. Тут зустрічаються ранньохристиянські символи — риба, ягня, якір та голуб.

Найдавніше відоме зображення Богородиці з немовлям Ісусом (катакомби Прісцилли)

Катакомби Прісцилли (італ. Catacombe di Priscilla) — найстаріші катакомби Рима. Вони були приватним володінням родини Акілія Глабрія, римського консула. Приміщення прикрашені ранньохристиянськими фресками, з яких виділяються сцена бенкету (алегорія євхаристії) в грецькій капеллі і прадавнє зображення Богородиці з немовлям і пророком (фігура ліворуч зображає пророка Ісаю або Валаама), датоване II століттям.

Катакомби святої Агнесси (італ. Catacombe di Sant'Agnese) отримали свою назву від імені ранньохристиянської мучениці Агнеси Римської і датуються III—IV століттями. В цих катакомбах немає настінних розписів, але у двох галереях, які добре збереглися, можна знайти безліч написів.

Над катакомбами розташована базиліка Сант Ан'єзе фуорі ле Мура, побудована в 342 році дочкою імператора Костянтина Великого Констанцією. В цій базиліці зберігаються мощі святої Агнеси, перенесені з катакомб.

Катакомби святого Калліста з відкритими нішами

Катакомби святого Калліста (італ. Catacombe di San Callisto) є найбільшим місцем християнського поховання давнього Риму. Протяжність катакомб становить близько 20 км, вони мають чотири рівні й утворюють справжній лабіринт. В катакомбах святого Калліста розташовані близько 170 тисяч поховань. Свою назву катакомби отримали від імені римського єпископа Калліста, який брав участь в їх облаштуванні.

Катакомби святого Калліста досліджені тільки частково. Для доступу відкрита крипта пап, в якій було поховано дев'ять римських єпископів III століття, а також крипта святої Цецилії (Кікілії), де в 820 році були знайдені мощі цієї святої. Стіни крипти прикрашають фрески з зображенням мучеників Севастіана, Кіріна і Кікілії.

В печері Святих Таїнств (італ. Cubicolo dei Sacramenti) збереглися фрески з зображенням таїнств хрещення і євхаристії. Також збереглося багато символічних зображень: рибалка, що витягує рибу (символ порятунку людини з хвиль гріховного моря); сім людей, що сидять за столом (таїнство євхаристії); Лазар (символ воскресіння).

Епітафія із зображенням менори з юдейських катакомб

Юдейські катакомби

Відомі археологам юдейські катакомби в Римі знаходяться під Villa Torlonia і Vigna Randanini (відкриті в 1859 році). Вхід в катакомби під вілла Торлонія був замурований на початку XX століття, лише в кінці століття було вирішено їх відреставрувати і відкрити для відвідувачів. На думку дослідників, ці катакомби є попередниками християнських катакомб: знайдені поховання датуються 50 роком до н. е. (вік поховань встановлювався за допомогою радіовуглецевого аналізу).

За своїм архітектурним планом юдейські катакомби практично не відрізняються від християнських. Основна відмінність полягає в тому, що спочатку виникли не коридори, а окремі склепи, які пізніше були поєднані ходами. Ходи в цілому ширші, ніж у християнських катакомбах. Їхні стіни також прикрашені фресками з зображенням символів і фігур, наприклад, менори, квітів, тварин (качок, риб, павичів), проте серед малюнків відсутні зображення сцен зі Старого Заповіту.

Синкретичні катакомби

До синкретичних катакомб Рима належать підземні храми (hypogeum) degli Aureli, Trebius Justus та Vibia. Тут можна зустріти суміщення християнства, грецької і римської філософії. Можливо, це були поховання однієї секти гностиків. До прикладів таких катакомбних храмів належить підземна базиліка, знайдена в 1917 році в районі римського вокзалу Терміні. Храм, прикрашений гіпсовими барельєфами, використовувався в I столітті до н. е. як місце зустрічей неопіфагорійців.

Адам і Єва з синами. Катакомби на Віа Латіна

Катакомби на Віа Латіна

Багато прикрашені катакомби на Via Latina (офіційна назва — Catacomba di Dino Compagni, бл. 350 року), знайдені в 1955 році, були приватним похованням однієї або декількох родин. Вони не належать до синкретичних катакомб. Можливо, тут здійснювалися поховання як язичників, так і християн (всього близько 400 поховань). Ці катакомби цікаві тим, що в них можна побачити зображення сцен зі Старого і Нового Заповітів у новій іконографії. Так, Адам і Єва зображені в одязі зі шкір, сидячи на камені, обоє підпирають рукою підборіддя; Єва сумно дивиться на Адама. Також є «нове» зображення пророка Валаама з ослицею (середина IV століття).

Символи і декор

Загальна характеристика

Стіни близько 40 катакомб (особливо стіни склепів) прикрашені фресками (рідше мозаїками), що зображають сцени з Старого і Нового Заповітів, язичницьких міфів, а також різноманітними християнськими алегоричними символами (іхтіс, «Добрий Пастир»). До найдавніших зображень належать сцени «Поклоніння волхвів» (збереглося близько 12 фресок з цим сюжетом), які датуються II століттям. Також до II століття належить поява в катакомбах зображень акроніму ΙΧΘΥΣ або символізуючої його риби. В юдейських катакомбах на Аппієвій дорозі зустрічаються зображення менори. Присутність в місцях поховань і зборів перших християн зображень як біблейської історії, так і святих свідчить про ранню традицію шанування священних зображень.

До інших розповсюджених символічних образів, частково запозичених з античної традиції, в катакомбах належать:

Апостол Павло (фреска IV століття)

• якір — образ надії (якір є опорою корабля в морі, надія виступає опорою душі в християнстві);
• голуб — символ Святого Духа;
• фенікс — символ воскресіння;
• орел — символ юності;
• павич — символ безсмертя (на думку давніх людей, його тіло не піддавалося розкладанню);
• півень — символ воскресіння (крик півня пробуджує, а пробудження, на думку християн, повинно нагадувати віруючим про Страшний суд і загальне воскресіння мертвих);
• агнець — символ Ісуса Христа;
• лев — символ сили і могутності;
• оливкова гілка — символ вічного миру;
• лілія — символ чистоти (розповсюджено через вплив апокрифічних історій про вручення архангелом Гавриїлом Діві Марії при Благовіщенні квітки лілії);
• виноградна лоза і кошик з хлібом — символи євхаристії.

Дослідники відзначають, що християнський фресковий живопис в катакомбах являє собою (за винятком новозавітних сцен) ті ж символи й події біблійної історії, які присутні в юдейських похованнях і синагогах того періоду.

Більшість зображень в римських катакомбах виконані в елліністичному стилі, що панував в Італії в II—III століттях, тільки символ іхтіс має східне походження. На думку Йосипа Вільперта, при датуванні зображень важливе значення мають манера і стиль їхнього виконання.

Хрещення Господнє (фреска початку III століття)

Добрий стиль виражений тут особливо в легкому делікатному накладанні фарб і в правильності малюнку; фігури — чудових пропорцій, а рухи відповідають дії. Недоліки з'являються і накопичуються особливо, починаючи з другої половини III століття, у вигляді грубих помилок в малюнку, зелених відблисків в інкарнаті, в грубих контурах, непокритих живописом, і широких облямівках, що обрамували сцени. Далі, достовірним критерієм є одяг і його прикраси: туніка безрукавки вказує на фрески раніше III століття; до III століття належить далматика ранньої форми; далматика з модними, неймовірно широкими рукавами, вказує на фрески IV століття. Круглі пурпурні нашивки з'являються з другої половини III і особливо в IV столітті; у найдавнішу епоху прикраси обмежуються вузьким «клавом».

Євхаристичний хліб і риба (катакомби святого Калліста)

Для раннього періоду (I—II століття) притаманні ніжні, тонкі облямівки навколо фресок, використання світлих тонів і загальний блідо-палевий фон крипт, на яких деякі фрески здаються монохромними. Поступово елліністична художня манера замінюється іконописною майстерністю: тіла починають зображувати матеріальнішими, що особливо помітно завдяки вохрі в карнації, яка робить фігури важкими. Мистецтвознавець Макс Дворжак вважає, що катакомбний живопис відображає формування нового художнього стилю: тривимірний простір змінюється абстрактною площиною, відбувається заміна реального зв'язку між тілами і предметами їхніми символічними взаєминами, все матеріальне пригнічується заради досягнення максимального натхнення.

Зображення сцен з міфів в катакомбному живописі зустрічається набагато рідше (Деметра і Персефона, Амур і Психея). Часто антична традиція зображення тих або інших персонажів (у тому числі декоративні мотиви: медуза, тритони, ероси) була перейнята християнами.

Зображення Ісуса Христа

В катакомбному живописі відсутні зображення на тему Страстей Христових (немає жодного зображення розп'яття) і Воскресіння Христа. Серед фресок кінця III — початку IV століть часто зустрічаються сцени, що зображають Христа, який творить дива: примноження хлібів, воскресіння Лазаря (існує понад 50 зображень). Ісус тримає у руках свого роду «чарівну паличку», що є античною традицією зображення див, також перейнятою християнами.

Назва	Зображення	Опис
Орфей		Це християнізовані зображення язичницького персонажа, Орфея. В руці він тримає кіфару, іноді в оточенні тварин у фригійському ковпаку та східному одязі. Значення інших язичницьких персонажів (Геліос, Геракл) також були переосмислені.
Добрий Пастир		Більшість зображень Доброго Пастиря в катакомбах належать до III—IV століття. Виникнення та розповсюдження цього символічного зображення Ісуса належить до періоду гонінь на перших християн і виникло на основі сюжету євангельської притчі про заблудлу вівцю. Добрий Пастир зображений у вигляді юнака без бороди, здебільшого з коротким волоссям, одягнений в туніку. Іноді він стоїть спершись на палицю чи в оточенні овець і пальм.
Хрещення		Зображення, що часто зустрічається в катакомбному живописі. Існує у двох варіантах: євангельська розповідь про Хрещення Господнє від Іоана Предтечі і просто зображення таїнства хрещення. Головною відмінністю між сюжетами виступає символічне зображення Святого Духа у вигляді голуба на фресках Хрещення Господня.
Вчитель		При зображенні Христа-Вчителя йому надавалася зовнішність античного філософа, одягненого в тогу. Учні, що оточують його, зображуються як юнаки, на зразок студентів античних шкіл.
Христос		Такі зображення відрізняються від античної традиції: обличчя Ісуса приймає строгіший і виразніший характер. Волосся зображується довгим, часто з проділом посеред голови, додається борода, інколи розділена на дві частини. З'являється зображення німба.

Зображення Оранти

Оранта — одне з зображень, що найчастіше зустрічаються в катакомбах, спочатку як персоніфікація молитви, а потім як образ Богородиці. В кінці III—IV століттях у вигляді Орант (тобто тих, хто молиться) змальовували похованих в катакомбах, як жінок, так і чоловіків.

Назва	Зображення	Опис
Оранта з дитиною		Оранта з дитиною (перша половина IV століття) знаходиться в кубікулі della Madonna orante в coemeterium Maius, точно не відомо, чи зображена тут Богородиця.
Оранта		Оранта в «кубікулі п'яти святих» в катакомбі святого Калліста. Поряд з жіночою фігурою Dionysas розташована чоловіча під ім'ям Nemesius, до обох імен додано in расі. Тут померлі змальовані у вигляді Орант в райському саду серед квітів і птахів.

Сцени зі Старого Заповіту

В римських катакомбах часто зустрічаються сцени зі Старого Заповіту, наприклад, Мойсей біля джерела в скелі, Ной в ковчезі, Даниїл в ямі з левами, три отроки в пещі вогняній, три отроки і Навуходоносор.

Назва	Зображення	Опис
Адам і Єва		Зображення біблейських прабатьків людства зустрічається в різних варіантах: у сцені гріхопадіння, разом з їхніми дітьми. Поява цього зображення в ранньохристиянському живописі обумовлена виникненням в християнському віровченні сприйняття Ісуса Христа як нового Адама, що викупає своєю смертю Перворідний гріх.
Іону викидають в море		Зображення Іони можна часто зустріти в катакомбах. Автори розписів представили не тільки основу біблейського сюжету про Іону, а й деталі: корабель, величезну рибу (іноді у вигляді морського дракона), альтанку. Іона зображений відпочиваючим або сплячим, втілюючи «сплячих» в кубікулах і саркофагах катакомб. Поява зображень Іони пов'язана з пророцтвом Христа про своє триденне перебування в труні, в яких він зіставив себе з Іоною (Мф.).
Три отроки в пещі вогняній		Появу таких зображень відносять до IV століття, що було пов'язане з виникненням шанування трьох вавилонських отроків як сповідальників, що залишилися вірними своїй вірі серед іновірців (що було для перших християн символічно).

Аґапи

Аґапе (фреска з катакомб святої Присциссли)

Зображення аґап, «Трапез Любові», які християни влаштовували в катакомбах на згадку про євангельську Таємну вечерю і на яких здійснювали таїнство євхаристії, є вельми поширеним сюжетом катакомбного живопису. За зображеннями аґап історики літургіки відновлюють традиції богослужіння ранньохристиянських общин.

Найцікавіша для вивчення ранньохристиянської обрядовості фреска II століття із зображенням аґапе, виявлена в 1893 році.

За напівкруглим столом лежать шість учасників вечері, а праворуч столу розташований бородатий чоловік, який заломлює хліб. Біля його ніг стоїть чаша і два блюда: одне — з двома рибами, інше ж — з п'ятьма хлібами.

Кількість змальованих хлібів і риб нагадує євангельське диво множення хлібів. З аналізу зображень аґап дослідники прийшли до висновку, що в ранньохристиянських общинах віруючі отримували хліб з рук настоятеля безпосередньо в свої руки, а потім по черзі відпивали вино з чаші.

Написи в катакомбах

Взірці катакомбних написів

Збірку написів з римських катакомб, яка на сьогодні становить 10 томів, розпочав у 1861 році де Россі, продовжив з 1922 року Анджело Сільваньї, потім Антоніо Ферруа.

Джованні Батіста де Россі відкрив катакомби святого Калліста завдяки фрагменту мармурової таблички з написом NELIUS MARTYR. Вчений передбачив, що йдеться про мученика Корнелія (CORNELIUS), який, за джерелами де Россі, повинен був бути похований в катакомбах. Пізніше в крипті пап де Россі виявив другу частину таблички з написом EP (Episcopus).

Безліч написів на локулах латинською і грецькою (грец. ZOE — «життя») мовами. Іноді латинські слова написані грецькою, або в одному слові зустрічаються букви з обох мов. В катакомбних написах зустрічаються назви видів поховань: arcosolium (arcisolium, arcusolium), cubiculum (cubuculum), forma, імена фоссорів, опис їхньої діяльності.

Відвідування катакомб

З усіх катакомб Рима для відвідувачів у складі екскурсії, з обов'язковим гідом, відкриті лише шість (вищеперераховані християнські катакомби, а також катакомби святого Панкратія). В інших катакомбах немає електричного освітлення, їх можна відвідати за наявності дозволу папської комісії священної археології. До найцікавіших належать найбагатші розписами катакомби святих Петра і Марцелліна (III—IV ст.) на Via Casilina.

В культурі

живопис:

• Ш. Ленепвьйо «Поховання мучеників в катакомбах» (1855 рік)
• В Державному музеї образотворчих мистецтв імені О. С. Пушкіна, Москва, зберігається колекція акварельних копій (близько 100 акварелей) ранньохристиянських розписів катакомб Рима російського художника-аквареліста Ф. П. Реймана (1842—1920). Рейман працював над копіями з катакомб (Домітілли, Калліста, Петра і Марцелліна, Претестата, Прісцилли, Тразона і Сатурніна) 12 років з 1889 року на замовлення І. В. Цвєтаєва.

література:

• В «Подорожі до Італії» (нім. Italienische Reise) Ґете описує своє неприємне враження від задушливих коридорів катакомб святого Себастьяна.

Процесія в катакомбах святого Калліста

• Деякі епізоди роману Олександра Дюма-батька «Граф Монте-Крісто» (Монте-Крісто і Франц д'Епіне рятують захопленого розбійниками Альбера де Морсера, Данглар вимушений віддати викрадені ним гроші розбійникам) відбуваються в катакомбах святого Себастьяна.
• Генрик Сенкевич. Роман «Камо грядеши» (описані збори християн I століття в римських катакомбах, проте такі збори почалися не раніше другої половини II століття).
• Р. Мональді, Ф. Сорті. «Imprimatur: До друку». Історичний детектив. М: АСТ, 2006. ISBN 5-17-0333234-3
• Чарльз Діккенс в «Картинах Італії» (англ. Pictures from Italy) описав свої враження від відвідування катакомб святого Себастьяна (єдині з відомих в 1840-х роках):

Виснажений монах-францисканець з диким палаючим поглядом був єдиним нашим провідником в цих глибоких і страшних підземеллях. Вузькі проходи й отвори в стінах, що йшли то в один, то в інший бік, у поєднанні зі спертим, важким повітрям незабаром витіснили будь-який спогад про дорогу, якою ми йшли. Ми проходили поміж могил мучеників за віру: йшли по довгих склепінчастих підземних дорогах, що розходилися у всіх напрямках і перегороджених подекуди кам'яними завалами. Могили, могили, могили! Могили чоловіків, жінок і їхніх дітей, що вибігали назустріч переслідувачам, кричучи: «Ми християни! Ми християни!», щоб їх убили разом з батьками; могили з грубо висіченою на кам'яних гранях пальмою мучеництва; маленькі ніші, вирубані в скелі для зберігання посуду з кров'ю святого мученика; могили деяких з них, хто жив тут багато років, керуючи рештою і проповідуючи істину, надію і втіху біля грубо складених вівтарів, таких міцних, що вони стоять там і зараз; великі по розмірах і ще страшніші могили, де сотні людей, захоплених переслідувачами зненацька, були оточені і наглухо замуровані, поховані живцем і повільно вмирали голодною смертю. Торжество віри не там, на землі, не в наших розкішних церквах, — сказав францисканець, обкидаючи нас поглядом, коли ми зупинились відпочити в одному з низьких проходів, де кістки і прах оточували нас з усіх сторін, — її торжество тут, серед мучеників за віру!

музеї:

• Музей Піо-Крістіано у Ватикані присвячений зібранню ранньохристиянських витворів мистецтв, знайдених в римських катакомбах: мармурові язичницькі і християнські саркофаги, статуї, таблички з написами латинською та грецькою мовами.
• В музеї сакрального мистецтва в бібліотеці Ватикану (італ. Museo Sacro) знаходяться артефакти з римських катакомб і церков: лампи з юдейськими та християнськими символами, вироби зі скла, медальйони.
• В музеї К'ярамонті в Ватикані представлено безліч саркофагів I—IV ст.
• Частину колекції античного періоду Національного римського музею складають юдейські саркофаги, таблички з написами, велика кількість артефактів з язичницьких гробниць.

Див. також

• Список катакомб Рима
• Клоака Максима
• Катакомби Парижа
• Катакомби капуцинів (Палермо)

Посилання

• Голубцов А.П. Места молитвенных собраний христиан I—III веков. (Из чтений по Церковной Архиологии и Литургике. Сергиев Посад, 1918) (рос.). Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 7 листопада 2008.
• Покровский Н.В. Живопись катакомб. // Очерки памятников христианского искусства. Санкт-Петербург, Лига-плюс, 2000 (рос.). Архів оригіналу за 3 грудня 2008. Процитовано 7 листопада 2008.
• Марк Семо. «Рим-2», или Катакомбы. // Журнал Geo (март 2005) (рос.). Архів оригіналу за 7 червня 2008. Процитовано 7 листопада 2008.
• Lanciani, Rodolfo. Язичницький і християнський Рим (1892 р.). // Pagan and Christian Rome (англ.). Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 18 листопада 2008.

• DeRossi, Giovanni Battista. Римські катакомби і пам'ятники первинного християнського мистецтва (Текст і зображення, 5 томів, 1864–1880 рр.). //La Roma sotterranea cristiana (італ.). Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 13 листопада 2008.
• Wilpert, Joseph. Живопис катакомб Рима (Текст). //Die Malereien der Katakomben Roms (нім.). Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 9 листопада 2008.
• Wilpert, Joseph. Живопис катакомб Рима (Зображення). //Die Malereien der Katakomben Roms. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 9 листопада 2008.

Бібліографія

• Fink, Joseph. Die römischen Katakomben. — Mainz : Philipp von Zabern, 1997. — ISBN 3-8053-1565-1.
• Stützer, Herbert Alexander. Frühchristliche Kunst in Rom. — Köln : DuMont Verlag, 1996. — ISBN 3-7701-2643-2.
• Stützer, Herbert Alexander. Die Kunst der römischen Katakomben. — Köln : DuMont Verlag, 1983. — ISBN 3-7701-1485-X.