Корупція

Карта Індексу сприйняття корупції за 2025 рік за оцінками Трансперенсі Інтернешнл. Вищий бал означає вищу прозорість (тобто менше корупції). Діапазони балів:

Менш корумповані    90–100    80–89    70–79    60–69    50–59

Більш корумповані    40–49    30–39    20–29    10–19    Немає даних

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Корупція (значення).

Кору́пція (від лат. corrumpere — псувати) — негативне суспільне явище, яке проявляється в злочинному використанні службовими особами, громадськими і політичними діячами їхніх прав і посадових можливостей з метою особистого збагачення. Корупція є формою нечесності та/або злочину, вчинений особою чи організацією, наділеною владними повноваженнями, з метою отримання неправомірної вигоди чи зловживання владою для особистого збагачення. Корупція може включати такі діяння, як хабарництво, торгівля впливом, привласнення коштів і шахрайство, а також практики, які є законними в багатьох країнах, наприклад лобізм. Політична корупція виникає тоді, коли посадова особа або інший публічний службовець діє в офіційному статусі задля особистої вигоди.

Історично термін «корупція» мав ширше значення і стосувався впливу певної діяльності на суспільну мораль і добробут: наприклад, давньогрецького філософа Сократа засудили до страти зокрема через «розбещення молоді».

До корупції може бути схильна будь-яка людина, що володіє дискреційними повноваженнями — повноваженнями щодо розподілу якихось ресурсів, що їй не належать, на свій розсуд (чиновник, депутат, суддя, співробітник правоохоронних органів, адміністратор, екзаменатор, лікар тощо). Головним стимулом до корупції є можливість отримання економічного прибутку (ренти), зв'язаного з використанням владних повноважень, а головним стримувальним чинником — ризик викриття і покарання.

Сучасна корупція сприймається як найпоширеніша в клептократіях, олігархіях, наркодержавах, авторитарних режимах та мафіозних державах, однак наукові дослідження та політичні звіти визнають, що вона існує і в заможних капіталістичних країнах. У книзі «Наскільки корумпована Британія?» (англ. How Corrupt is Britain?) Девід Вайт зазначає, що корупція пронизує «широкий спектр шанованих інституцій» Сполученого Королівства, попри її статус однієї з найменш корумпованих країн за рейтингом Індексу сприйняття корупції (CPI). У промові 2022 року щодо «Сучасної корупції» адміністраторка USAID Саманта Павер заявила: «Корупція — це більше не просто розкрадання національних багатств окремими автократами задля розкішного життя», а й функціонування складних транснаціональних мереж, зокрема фінансових установ, прихованих під грифом таємності. Відповідаючи на книгу Вайта, Джордж Монбіот розкритикував CPI за його вузьке визначення корупції, оскільки індекс спирається здебільшого на опитування топменеджерів щодо випадків хабарництва. Інші дослідники також наголошують, що «глобальні метрики систематично недооцінюють корупцію багатих (яка має тенденцію бути легалізованою, інституціоналізованою та неоднозначною з етичного погляду) на противагу корупції бідних».

Корупція та злочинність є ендемічними соціологічними явищами, які постійно виникають практично в усіх країнах світу у різному ступені та пропорціях. Останні дані свідчать про зростання рівня корупції. Кожна держава виділяє внутрішні ресурси на контроль і регулювання корупції та стримування злочинності. Комплекс заходів, спрямованих на подолання цього явища, зазвичай об'єднують під загальним терміном антикорупційна діяльність (або протидія корупції / боротьба з корупцією). Крім того, глобальні ініціативи, як-от Ціль сталого розвитку ООН 16, містять конкретне завдання суттєво зменшити масштаби корупції в усіх її формах. Останні ініціативи, зокрема Tax Justice Network, виходять за межі хабарництва та розкрадань, привертаючи увагу до податкових зловживань.

Людвіг фон Мізес один з основоположників Австрійської школи економіки писав «Зло, яке людина завдає своєму ближньому, ранить не лише того, кому воно заподіюється, але й того, хто його чинить. Ніщо так не розбещує людину, як те, що вона є рукою закону і змушує людей страждати». Також він писав: «Корупція — це зло, притаманне кожному уряду, який не контролюється пильною громадською думкою».

Визначення та масштаби

Білборд у Замбії із закликом «Просто скажи корупції НІ»

Стівен Д. Морріс, професор політології, зазначив, що політична корупція — це нелегітимне використання публічної влади задля задоволення приватного інтересу. Економіст Ієн Сеньйор визначив корупцію як таємне надання товарів або послуг третій особі для здійснення впливу на певні дії, що приносять вигоду корупціонеру, третій особі або їм обом, якщо корумпований суб'єкт має відповідні повноваження. Економіст Світового банку Деніел Кауфманн розширив цю концепцію, включивши «легальну корупцію», за якої зловживання владою відбувається в межах закону — оскільки можновладці часто мають змогу ухвалювати закони для власного захисту. У сфері інфраструктури наслідками корупції стають зростання витрат і строків будівництва, зниження якості та зменшення кінцевої суспільної вигоди.

Корупція є складним явищем і може проявлятися в різних масштабах. Вона варіюється від дрібних послуг між невеликою кількістю осіб (побутова або низова корупція), до зловживань, що охоплюють державний апарат у великих масштабах (верхівкова або «велика» корупція), і корупції, настільки поширеної, що вона стає елементом повсякденної структури суспільства, включно з випадками, коли корупція є однією з ознак організованої злочинності (системна корупція). «Корупцію багатих» особливо важко виміряти, і вона переважно випадає з поля зору традиційних метрик на кшталт CPI.

Було розроблено низку індикаторів та інструментів, здатних вимірювати різні форми корупції з підвищеною точністю; однак, коли їх застосування неможливе, одне з досліджень запропонувало орієнтуватися на масу тіла як на приблизний індикатор, виявивши, що ожиріння міністрів кабінетів у пострадянських державах суттєво корелює з більш точними показниками корупції.

Дрібні розкрадання, масштабні розкрадання, «гроші за швидкість», «гроші за доступ»

Політекономістка Юень Юень Ан «розкладає корупцію на складники», виокремлюючи чотири типи, які охоплюють як дрібну, так і верхівкову корупцію, а також її законні й незаконні варіації: дрібні розкрадання (англ. petty theft), масштабні розкрадання (англ. grand theft), гроші за швидкість (англ. speed money) та гроші за доступ (англ. access money). За її визначенням, «гроші за швидкість» — це «дрібні хабарі, які бізнес або громадяни платять бюрократам задля подолання бюрократичних перепон або пришвидшення процедур». Саме цей різновид корупції пов'язують із гіпотезою «ефективного мастила» (англ. efficient grease hypothesis), яку економісти на практиці визнали обтяжливою для бізнесу. «Гроші за доступ» Ан визначає як «великі винагороди, які представники бізнесу надають впливовим чиновникам не просто за швидкість, а заради отримання ексклюзивних і цінних привілеїв». Більшість теоретичних праць про хабарництво фокусуються на грошах за швидкість, ігноруючи плату за доступ. «З погляду підприємця, гроші за доступ є скоріше не податком, а інвестицією... перетворюючи це явище з мастила на гальмівний осад». Поширеність цих чотирьох категорій оцінює Індекс розмежованої корупції (англ. Unbundled Corruption Index).

У той час як корупція через розкрадання та гроші за пришвидшення ендемічна для бідних країн, гроші за доступ зустрічаються як у бідних, так і в заможних державах.

Дрібна (низова) корупція

Дрібна корупція відбувається в менших масштабах і виникає на рівні безпосереднього надання публічних послуг під час взаємодії чиновників із громадянами. Наприклад, у реєстраційних органах, відділках поліції, державних ліцензійних комісіях та в багатьох інших приватних і публічних секторах.

Велика (верхівкова) корупція

Велика корупція визначається як зловживання на найвищих щаблях державної влади, що вимагає істотного спотворення політичної, правової та економічної систем. Вона зазвичай притаманна країнам з авторитарними або диктаторськими режимами, а також державам із неналежним рівнем контролю та розслідування корупційних дій.

Державний устрій у багатьох країнах базується на розподілі влади на законодавчу, виконавчу та судову гілки задля забезпечення їхньої незалежності, що має знижувати вразливість до верхівкової корупції.

Системна корупція

Системна корупція (або ендемічна корупція) зумовлена насамперед вадами самої організації чи процесів, на противагу корупційним діянням окремих посадовців усередині справної системи.^{[джерело?]}

До чинників, що живлять системну корупцію, належать конфлікт інтересів, дискреційні повноваження, монопольні повноваження, брак прозорості, низький рівень оплати праці та культура безкарності. Конкретні прояви включають «хабарництво, вимагання та розтрату» в умовах, коли «корупція стає правилом, а не винятком». Науковці розрізняють централізовану та децентралізовану системну корупцію залежно від рівня державного апарату, на якому вона зосереджена; у таких регіонах, як пострадянські держави, спостерігаються обидва типи. Значною проблемою корупція стала в Китаї, де суспільство традиційно спирається на особисті зв'язки. Наприкінці XX століття це переплелося з прагненням до швидкого збагачення, призвівши до сплеску корупційних діянь. Історик Кіт Шоппа зазначає, що хабарництво було лише одним із проявів китайської корупції, яка також охоплювала «розкрадання, непотизм, контрабанду, вимагання, кумівство, відкати, шахрайство, марнотратство державних коштів, незаконні комерційні операції, біржові маніпуляції та афери з нерухомістю». В умовах частих антикорупційних кампаній звичним запобіжним заходом стало виведення нелегальних коштів за кордон.

У таких державах, як Сполучені Штати, спостерігається порівняно високий рівень довіри між незнайомцями. У країнах Латинської Америки рівень цієї довіри нижчий. Натомість до знайомих ставляться з високою довірою та повагою, що не так виражено у США. Саме це створює підґрунтя для корупції в деяких латиноамериканських країнах: якщо всередині певної владної структури панує впевненість, що ніхто не видасть інших, корупційні схеми втілюються без перешкод.

Зрощення держави та бізнесу

Хоча це не завжди супроводжується прямим хабарництвом, нещодавні дослідження фіксують формування в Китаї специфічної моделі великих недержавних бізнес-груп, що нагадують мафіозну систему. За таких умов межа між публічними та приватними суб'єктами стирається.^{[джерело?]}

Причини

За теорією Роберта Клітгаарда, корупція виникає тоді, коли корупційна вигода перевищує можливі штрафні санкції, помножені на ймовірність бути викритим і притягнутим до відповідальності.^{[джерело?]}

Оскільки високий рівень монополії та дискреції в поєднанні з низькою прозорістю не завжди автоматично породжує корупцію, інші дослідники доповнили формулу четвертою змінною — «моральністю» чи «доброчесністю». Моральний вимір має внутрішній аспект (питання менталітету) та зовнішній, зумовлений такими обставинами, як бідність, недостатня оплата праці, неналежні умови праці та недієві або занадто заплутані процедури, що деморалізують людей і спонукають їх до пошуку «альтернативних» шляхів.^{[джерело?]}

Згідно з оглядовим дослідженням 2017 року, основними причинами корупції визнано такі чинники:

* Високий рівень ринкової та політичної монополізації

• Низький рівень демократії, слабка громадянська участь і низька політична прозорість
• Надмірна бюрократизація та неефективні адміністративні структури
• Низький рівень свободи преси
• Низький рівень економічної свободи
• Глибокий етнічний поділ і високий рівень групового фаворитизму
• Гендерна нерівність
• Бідність
• Політична нестабільність
• Слабкий захист прав власності
• Корупційний вплив з боку сусідніх країн
• Низький рівень освіти
• Відсутність відчуття громадянського обов'язку перед суспільством
• Безробіття
• Відсутність належної державної антикорупційної політики

Зазначається, що при зіставленні найбільш і найменш корумпованих країн перша група демонструє значну соціально-економічну нерівність, тоді як друга характеризується високим рівнем соціальної та економічної справедливості.

Якщо побутова, верхівкова та системна корупція переважно розглядаються в контексті країн із бідними ресурсами та слабкими інститутами, новітня література зосереджується на фінансуванні політики в заможних демократіях та глобальній нерівності. Саймон Вешле із Сіракузького університету досліджує фінансування виборчих кампаній та його наслідки для демократичного устрою. Крістін Сурак із Лондонської школи економіки аналізує суперечливу практику придбання «золотих паспортів» мільйонерами без наміру реальної імміграції; за її словами, утворилася «повноцінна індустрія громадянства, яка процвітає завдяки глобальній нерівності».

Більшість академічних джерел фокусуються на очевидних корупційних злочинах, як-от хабарництво чи розкрадання коштів. Для «політичних грошей» причини суттєво відрізняються й часто ігноруються в класичних дослідженнях. Наприклад, Велика Британія є розвиненою економікою зі стабільною демократією, однак Лондон водночас виступає осередком відмивання коштів. У критиці провалів та політичних рішень, що передували фінансовій кризі у США, фінансова економістка зі Стенфорда Анат Адматі зауважила: «У реальному світі з'ясувалося, що вагомі економічні результати часто є наслідком політичних сил. Протягом 2010 року представники регуляторних органів конфіденційно повідомляли мені, що неправдиві твердження впливали на ключові політичні рішення... Я на власні очі бачила розгубленість, навмисну сліпоту, політичний тиск, різні (часом завуальовані) форми корупції та моральне відсторонення».

Соціальні норми розглядаються як ще одне пояснення того, чому одні суспільні середовища є толерантними до корупції, а інші — ні.

Сучасну корупцію в Африці також пов'язують із колоніальною практикою систематичного матеріального заохочення місцевих правителів задля колаборації з колонізаторами. Загалом для країн, що розвиваються, ступінь європейського заселення за колоніальної доби корелює з сучасним рівнем корупції.

У менш демократичних державах наявність цінних ресурсів (алмази, золото, нафта, ліс тощо) зазвичай посилює корупцію, що відомо як ресурсне прокляття. Видобуток та експорт викопного палива однозначно асоціюються зі зростанням корупції, тоді як експорт корисних копалин стимулює її лише в бідних країнах. У заможніших державах експорт корисних копалин (як-от золото чи діаманти), навпаки, корелює зі зниженням корупційних проявів.

Хоча процес демократизації в країнах із рівнем демократії нижче середнього спочатку супроводжується деяким зростанням корупції, подальша демократизація держав із показниками вище середнього зазвичай веде до її зниження. Дослідження вказують, що зростання корупції на низьких етапах демократизації тісно пов'язане з нечесними виборами, а також обмеженням свободи слова та свободи об'єднань.

Фундаментальна суперечність

«Корумповане законодавство», фреска Еліу Веддера, 1896 (фрагмент). Головна читальна зала, Бібліотека Конгресу Томаса Джефферсона, Вашингтон, округ Колумбія.

Виробництво будь-яких благ вимагає витрати певних ресурсів, що компенсується коштами, отриманими від споживачів цих благ. Зарплата службовців належить до витрат, що покриваються зрештою, за рахунок споживача, проте їх діяльність визначається волею начальства і працедавця. Це призводить до суперечності — з одного боку споживач отримує потрібну послугу або товар від службовця, а з іншого не може безпосередньо вплинути на діяльність цього службовця. Окремим випадком є суспільне благо, яке оплачується за рахунок податків і надається державними службовцями. Не зважаючи на те, що роботу чиновників фактично оплачують громадяни, їх працедавцем є держава, яка наділяє їх правом ухвалювати рішення, що зачіпають конкуруючи інтереси різних осіб, на свій розсуд.

За відсутності у когось дискреційної влади, корупція була б неможлива. Проте персона або група, що володіє верховною владою, не в змозі самостійно забезпечувати реалізацію політики, яку вона визначає. Для цієї мети вона призначає адміністраторів, та наділяє їх необхідними повноваженнями, у розпорядження яких, вона передає потрібні ресурси, для котрих вона установлює правила поведінки і над якими вона здійснює нагляд. І тут виникає наступна проблема:

1. Консервативність закону. На практиці інструкції змінюються значно повільніше, ніж зовнішні умови. Тому вони залишають місце для дій на власний розсуд, оскільки інакше система управління стає абсолютно негнучкою, і невідповідність жорстких норм реаліям, здатна повністю зупинити роботу. Проте це означає, що у непередбаченій законом, ситуації адміністратор може почати керуватися найвигіднішою рентою.
2. Неможливість всеосяжного контролю. Нагляд вимагає витрат, але крім того, надмірно жорсткий контроль завдає удару по якості управлінського персоналу і призводить до відтоку творчо мислячих кадрів.

Таким чином, принцип керування, сам по собі, містить потенційну можливість для корупції. Ця можливість переростає в об'єктивні умови, коли потенційна рента переважає над ризиками.

Ця проблема багато разів відтворюється у бюрократичному апараті, оскільки адміністратори вищого рівня призначають своїх підлеглих тощо. Особливість систем з представницькою демократією полягає у тому, що вищі посади дістають політичні еліти, котрі отримали владні повноваження від народу й які ризикують втратити владу на наступних виборах.

Причини високої корупції

Більшість фахівців сходиться на тому, що основними причинами високої корупції є недосконалість політичних інститутів, які забезпечують внутрішні і зовнішні механізми заборони (див. наступний розділ). Крім цього, є підстави вважати, що деякі об'єктивні обставини вносять істотний внесок:

• Високий рівень політичної й економічної монополізації
• Цензура
• Двозначні закони. Просте, недвозначне, лаконічне і зрозуміле законодавство скорочує потреби у великому апараті чиновників і полегшує розуміння законів громадянами.
• Незнання або нерозуміння законів населенням, що дозволяє посадовим особам довільно перешкоджати здійсненню бюрократичних процедур або завищувати належні виплати.
• Залежність стандартів і принципів, що лежать в основі роботи бюрократичного апарату, від політики правлячої еліти.
• Професійна некомпетентність бюрократії.
• Кумівство та політичне заступництво, внаслідок чого формуються особисті стосунки (таємні домовленості), що ослабляють механізми контролю та запобігання корупції.
• Відсутність єдності в системі виконавчої влади, тобто регулювання однієї і тієї ж діяльності різними інстанціями.
• Нерозвинене (слабке) громадянське суспільство, внаслідок чого громадяни не мають достатнього впливу для ефективного контролю за діями законодавчої, виконавчої та судової гілок державної влади.

Причини тотальної корупції в Східній Європі

Наші корупціонери збудували собі правову державу. І тепер на смерть стоять за неї. Будь-яка наша реформа — це посягання на їх правову державу.

Дмитро Кулеба, посол з особливих доручень МЗС України

У Східній Європі в умовах суспільства, що трансформується, через відсутність видимих альтернатив та свою особливу привабливість для значної частини населення змогла швидко утвердитися система патронально-клієнтальних відносин. Клани та клієнти, що їх обслуговують, мали найбільші можливості для агресивного накопичення ресурсів та влади, для чого активно використовували недосконалість законодавства та слабкість публічних інституцій. Добре організовані кланові структури зацікавлені і в подальшому збереженні правової невизначеності, непрозорості у прийнятті державних рішень, відсутності громадського контролю за монополіями та збереженні тісних залаштункових зв'язків з корумпованими чиновниками. Через це корупція стала невід'ємною частиною посткомуністичного клієнталізму. Він не просто породжує корупцію, а робить її всеохопною, систематичною та структурною.

Типологія

Корупцію можливо класифікувати за багатьма критеріями: за типами взаємодіючих суб'єктів (громадяни і дрібні службовці, фірми і чиновники, нація і політичне керівництво); за типом вигоди (отримання прибутку або зменшення витрат); за спрямованістю (внутрішня і зовнішня); за способом взаємодії суб'єктів, ступенем централізації, передбаченістю тощо. Історично корупція також розрізнялася за тим, чи відбувалося отримання неправомірних переваг за здійснення законних дій («хабарництво») або незаконних дій («лихварство»).

Корупційна схема

Під виразом «корупційна схема» (або множ.«корупційні схеми») мається на увазі усталені або постійно діючі корупційні механізми, способи здобування та канали передачі грошей за колективної кримінальної діяльності. Правильним також було б цей феномен називати корупційною складовою організованої злочинності. Корупційні схеми існують та діють у рамках офіційних легальних організацій як латентні (приховані) зв'язки-відносини між їх суб'єктами або учасниками, які використовують своє посадове або службове становище. Наприклад, хабарі та відкати (англ. Bribes and Kickbacks), системи «відмивання грошей» — є типовими історичними прикладами корупційних схем.

Етична оцінка корупції

Різні прояви корупції мають різну етичну оцінку: одні дії вважаються злочинними, інші всього лише аморальними. До останніх, як правило, стосуються кумівство і заступництво на основі політичної орієнтації, які порушують принцип мерітократії.

Слід відрізняти корупцію від лобізму. У разі лобіювання, посадова особа також використовує свої владні повноваження для підвищення шансів перепризначення або для просування посадовими сходами в обмін на дії на користь певної групи. Відмінність полягає у тому, що лобізм задовольняє трьом умовам:

• Процес роботи впливу на посадову особу носить конкурентний характер і слідує правилам, які відомі всім учасникам.
• Відсутні приховані або непублічні платежі.
• Клієнти й агенти незалежні один від одного у тому сенсі, що ніяка група не дістає частку від прибутку, отриманого іншою групою.

Найнебезпечніші форми корупції кваліфікуються як кримінальні злочини. До них, перш за все, відносяться розтрата (розкрадання) та хабарі. Розтрата полягає у витраті ресурсів, довірених посадовій особі, з особистою метою. Вона відрізняється від звичайної крадіжки тим, що спочатку особа отримує право розпоряджатися ресурсами легально: від начальника, клієнта тощо. Хабар є різновидом корупції, за якої, дії посадової особи полягають у наданні якихось послуг фізичній або юридичній особі в обмін на надання останнім, певної вигоди першому. У більшості випадків, якщо давання хабаря не є наслідком здирства, основну вигоду від операції отримує хабародавець. До кримінальних злочинів також, належить купівля голосів виборців (хоча деякі вважають її не формою корупції, а видом недобросовісної виборчої кампанії).

Корупція часто є приводом для закликів до насильницької зміни влади. У цьому разі, звинувачення нерідко пред'являються не тільки конкретній політичній еліті, але і політичній системі в цілому. Як відзначає Оскар Аріас Санчес, авторитарні режими здатні успішно приховувати переважну більшість зловживань владою від громадськості, так що висновок про їх корумпованість робиться на основі аналізу непрямих свідоцтв і згубних для всього суспільства наслідків. Навпаки, корупція у демократичних режимах часто отримує широкий розголос і припиняється перш, ніж вона починає завдавати істотного збитку. Проте, періодичні скандали викликають у громадян сумніви у власній здатності робити вплив на процес ухвалення у країні політичних рішень і розчарування у демократії.

Типи взаємодіючих суб'єктів

• Побутова корупція породжується взаємодією пересічних громадян і чиновників. У неї входять різні подарунки від громадян і послуги посадовій особі і членам її сім'ї. До цієї категорії також відноситься кумівство (непотизм).
• Ділова корупція виникає при взаємодії влади і бізнесу. Наприклад, у разі господарської суперечки, сторони можуть прагнути заручитися підтримкою судді з метою винесення ухвали в свою користь.
• Корупція верховної влади стосується політичного керівництва і верховних судів у демократичних системах, тобто груп, що стоять при владі, недобросовісна поведінка яких полягає у здійсненні політики у власних інтересах й у збиток інтересам виборців (див. Політична корупція).

Ринок корупційних послуг

Найпоширеніша децентралізована (зовнішня) корупція, коли оборудки здійснюються індивідуально між посадовою і приватною особами. Проте, додавання внутрішньої корупції — між членами однієї організації, додає їй риси організованої злочинності.

Згідно з законами біхевіоризму, потрапляючи до колективу, людина переймає правила поведінки, які у цьому колективі прийнято. Тому, якщо внутрішньовідомча культура така, що по відношенню до хабарів панує обстановка добросердя, деколи безвідповідальності за вирішення службових питань, відсутність гласності під час обговорення провини співробітників, то новоприбулі сприймуть таку поведінку як нормальну, і наслідуватимуть її надалі.

Розповсюдження корупції серед чиновників призводить до того, що в ній опиняються зацікавленими і підлеглі, і начальники. Оцінка потенційної вигоди і ризиків, пов'язаних з корупцією, у спрощеній формі змальовується наступною моделлю:

Начальник		Підлеглий
плюси	мінуси	плюси	мінуси
Відсоток від хабарів підлеглих — стабільний дохід Немає безпосередньої участі в отриманні хабаря Менша ймовірність, що підлеглий сам видасть	Якщо підлеглого зловлять — той може видати начальника Організована група — обтяжуюча обставина	Ширше можливості — більше хабаря Під заступництвом начальника брати хабарі безпечніше	Організована група — обтяжуюча обставина Віддає відсоток від хабарів

Дана система досить стійка і цим забезпечує стабільність корупційної діяльності. Наприклад, можна зіткнутися з принципом презумпції сумлінності правоохоронних органів, який означає, що шанси викрити їх співробітника в неправочинних діях, нікчемно малі.

На практиці, підлеглі ділять хабарі не лише з начальством, але і між собою. Кінцевим висновком є формування специфічних для корупції внутрішніх ринків і економічних механізмів. Зокрема, виникають позиції з особливо високими нелегальними доходами. Боротьба між чиновниками за такі позиції формує внутрішній «ринок праці». У міру розвитку корупції, відбувається деяка централізація ринку, починаючи з рівня окремих відомств, коли чиновники виробляють тарифи за ухвалення конкретних рішень, щоб понизити внутрішню конкуренцію за кожен хабар і підвищити загальний дохід. Підтримка стабільності нелегальних фінансових потоків вимагає адміністративних і законодавчих заходів, націлених на підвищення економічної вигоди від корупції і на зниження правових і соціальних ризиків.

Зацікавленість приватної особи

Здирство («державний рекет») практикується чиновниками, що володіють дискреційною владою перешкоджати комусь в отриманні ліцензій, спеціальних дозволів або будь-яких інших послуг, що входять до компетенції чиновника. Якщо чиновник має повноваження оцінювати суму належних виплат (наприклад, податків або мит), це також відкриває можливості для здирства.

Зіткнувшись із здирством з боку держслужбовця, приватна особа постає перед вибором: або дати хабар (що пов'язано з ризиком викриття), або оскаржити дії держслужбовця через внутрішній або зовнішній наглядовий орган. Рішення залежить від того, наскільки затратна процедура оскарження, а також наскільки громадянин обізнаний про свої законні права й обов'язки держслужбовця.

Змова виникає за тих же умов, що і здирство, проте відрізняється тим, що вигідний обом сторонам, і полягає у здійсненні оборудки, що завдає збитку державі. Наприклад, в обмін на хабар, митний інспектор може занизити суму імпорту і тим самим зменшити суму, яку фірма-імпортер повинна сплатити на мита. В оборудку також може бути залучено структури, відповідальні за нагляд над чиновником.

Області збагачення

Одним з основних шляхів корупційного збагачення для бюрократії, особливо для верховної політичної еліти, є державні витрати.

Інвестиційні проєкти багато в чому визначаються рішеннями, які вищі чиновники приймають на свій розсуд. Великі інвестиційні проєкти (особливо, за участю іноземних корпорацій) часто припускають передачу монопольних прав переможцеві конкурсу, що обіцяє чиновникам особливо великі хабарі. Деякі проєкти створюються навмисно для того, щоби певні групи отримували ренту («державну» або «адміністративну») від тих, хто призначений як виконавець проєкту.

Публічні закупівлі, як правило, припускають вибір об'єктивно кращої пропозиції з декількох на основі конкурсу, проте іноді, чиновник може забезпечити перемогу продавця, що пообіцяв найбільші «комісійні» («відкат») з операції. Для цього обмежується участь у конкурсі, його правила повністю не оголошуються, тощо. У підсумку, закупівлі здійснюються за завищеною ціною.

Позабюджетні рахунки часто створюються з легітимною метою (пенсійні, дорожні фонди тощо) Проте у деяких фондах, наприклад, для допомоги інвалідам, доходи можуть значно перевищувати реальні витрати, що посилює бажання у деяких чиновників привласнити «надлишки». Навпаки, у разі дефіциту чиновники часто вирішують на свій розсуд, кому у результаті дістануться гроші. У деяких країнах, кошти, отримані через іноземну допомогу або від продажу природних ресурсів, прямують до спеціальних фондів, які менш прозорі і гірше контролюються, ніж бюджетні гроші. Через щохвилинні коливання цін на товари, визначити дійсну суму транзакції і величину відрахувань до таких фондів непросто, що дозволяє частину грошей перенаправляти до кишень чиновників.

Серед інших областей, найприбутковіших у плані корупції, слід виділити:

• Податкові пільги
• Продаж сировинних товарів за цінами нижче ринкових
• Районування, оскільки воно впливає на вартість землі
• Видобуток природних ресурсів
• Продаж державних активів, особливо приватизація державних підприємств
• Надання монопольного допуску до певного виду комерційної (особливо експортно-імпортної) діяльності
• Контроль над тіньовою економікою і нелегальним бізнесом (здирство, захист від переслідування, знищення конкурентів тощо)
• Призначення на відповідальні пости в органах влади

За секторами

Корупція може виникати в багатьох секторах, будь то публічна сфера, приватний бізнес чи навіть неурядові організації (особливо в публічному секторі). Однак лише в демократично контрольованих інституціях громадськість (власник) має інтерес у розбудові внутрішніх механізмів для боротьби з активною чи пасивною корупцією, тоді як у приватному бізнесі, як і в НУО, суспільний контроль відсутній. Тому визначальним фактором здебільшого стають прибутки власників, інвесторів або спонсорів.^{[джерело?]}

Публічний сектор

Корупція в публічному секторі охоплює політичні процеси та державні установи, такі як податкова служба й поліція, а також процедури розподілу публічних коштів на контракти, гранти та найм персоналу. Нещодавні дослідження Світового банку вказують на те, що питання про те, хто саме ухвалює політичні рішення (обрані посадовці чи бюрократи), може бути критичним для визначення рівня корупції, оскільки різні політики стикаються з різними стимулами.

Політична корупція

Політична карикатура з Harper's Weekly від 26 січня 1878 року, на якій зображено, як міністр внутрішніх справ США Карл Шурц інспектує Бюро у справах індіанців при Міністерстві внутрішніх справ. Оригінальний підпис: «МІНІСТР ВНУТРІШНІХ СПРАВ РОЗСЛІДУЄ РОБОТУ ІНДІАНСЬКОГО БЮРО. ВІДДАЙТЕ ЙОМУ НАЛЕЖНЕ, І ВІДДАЙТЕ ЇМ ЇХНЄ НАЛЕЖНЕ».

Політична корупція — це зловживання публічною владою, посадою або ресурсами з боку обраних публічних посадовців (посадовців органів державної влади або органів місцевого самоврядування) задля особистої вигоди шляхом вимагання, підбурювання до хабарництва або пропонування хабарів. Вона також може проявлятися у збереженні посадовцями своїх місць через підкуп виборців за допомогою ухвалення законів, що використовують кошти платників податків. Дані свідчать про те, що корупція може мати політичні наслідки — громадяни, у яких вимагають хабарі, рідше ідентифікують себе зі своєю країною чи регіоном.

Політичне хабарництво (в американській англійській — graft) є загальновідомою і нині глобальною формою політичної корупції, що полягає в безсовісному та незаконному використанні політиком своїх повноважень для особистої вигоди, коли кошти, призначені для громадських проєктів, навмисно перенаправляються задля максимізації вигод для незаконних приватних інтересів корумпованих осіб та їхнього оточення. У деяких випадках урядові інституції «перепрофільовуються» або відхиляються від свого офіційного мандата, щоб слугувати іншим, часто корупційним цілям.

«Золотий туалет» у Каунасі

Справа про каунаський «золотий туалет» стала гучним скандалом у Литві. У 2009 році муніципалітет Каунаса (на чолі з мером Андрюсом Купчінскасом) замовив переобладнання транспортного контейнера під вуличний туалет вартістю 500 000 литів (близько 150 000 євро). Також передбачалося 5000 литів (1500 євро) щомісячних витрат на його обслуговування. Одночасно з будівництвом «Золотого туалету» в Каунасі, тенісний клуб у Кедайняй придбав дуже схоже, але сучасніше рішення за 4500 євро. Через завищену вартість вулична вбиральня отримала прізвисько «Золотий туалет». Попри інвестиції, він залишався закритим роками через несправність і став предметом тривалого антикорупційного розслідування щодо причетних осіб, а місцева влада на певному етапі навіть розглядала можливість його знесення. Група держслужбовців, причетних до закупівлі туалету, у 2012 році отримала різні терміни ув'язнення за недбалість, зловживання службовим становищем, перевищення влади та підробку документів, але згодом їх виправдали за звинуваченням у корупції та виплатили компенсацію, що збільшило загальну вартість будівництва та подальші пов'язані з цим фінансові втрати до 352 000 євро.^{[джерело?]}

7 липня 2020 року Фонд Карнеґі за міжнародний мир, глобальний аналітичний центр, оприлюднив звіт, у якому еміратське місто Дубай названо посередником у глобальній корупції, злочинності та незаконних фінансових потоках. У документі зазначалося, що глобальні корупційні та кримінальні гравці діють або через Дубай, або безпосередньо з нього. Місто також назвали притулком для відмивання грошей через торгівлю, оскільки воно надає простір для вільних економічних зон із мінімальним законодавчим регулюванням та митним контролем.

Звіт за вересень 2022 року показав, що британські члени парламенту за вісім років отримали загалом 828 211 фунтів стерлінгів від країн коаліції, очолюваної Саудівською Аравією, яка бере участь у громадянській війні в Ємені. Кошти надавалися у вигляді повністю оплачених поїздок для 96 парламентарів до Саудівської Аравії (щонайменше 319 406 фунтів), Бахрейну (197 985 фунтів), Об'єднаних Арабських Еміратів (187 251 фунт), Єгипту (66 695 фунтів) та Кувейту (56 872 фунти). Депутати також отримували подарунки, серед яких кошик із продуктами вартістю 500 фунтів, квитки на вечерю Бернса, дорогий годинник та вихідний на Королівському Віндзорському кінному шоу. Коаліцію на чолі із Саудівською Аравією звинуватили у спробі купити вплив у Великій Британії. Хоча депутати зареєстрували поїздки та подарунки у Вестмінстері згідно з правилами, критики назвали «абсолютно ганебним» прийняття пожертв від країн із поганою репутацією у сфері дотримання прав людини.

Британська монархія звинувачувалася в корупції у справах, пов'язаних із торгівлею впливом та скандалами формату «гроші в обмін на титули».

Схожі випадки, пов'язані із Саудівською Аравією, стосувалися надання доступу та титулів донорам благодійних організацій короля Чарльза III.

У 2022 році чотирьох осіб заарештували за корупцію в Європейському парламенті. Ця подія стала відомою як катарський корупційний скандал у Європарламенті. Президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн назвала ці звинувачення «дуже серйозними» і закликала до створення нового органу з етики для нагляду за інституціями Європейського Союзу.

Судова корупція

На ренесансній фресці «Добрий і поганий суддя» (Монсараш, Португалія) Поганий суддя, зображений дволиким, бере хабарі: шляхтич праворуч пропонує йому золоті монети з гаманця, а селянин ліворуч дає пару куріпок.

Судова корупція стосується пов'язаних із корупцією проступків суддів — через отримання або надання хабарів, неправомірне винесення вироків засудженим злочинцям, судовий активізм, упередженість під час слухання та оцінки аргументів та інші форми неправомірної поведінки. Корупційні дії у судовій сфері також можуть вчинятися прокурорами та адвокатами. Прикладом прокурорського свавілля є випадки, коли політик або кримінальний авторитет підкуповує прокурора, щоб той відкрив розслідування і висунув звинувачення проти політичного опонента чи конкурента по злочинному бізнесу з метою усунення конкуренції.

Урядова корупція в судовій системі є широко відомим явищем у багатьох країнах із перехідною економікою та країнах, що розвиваються, оскільки їхній бюджет майже повністю контролюється виконавчою владою. Це критично підриває принцип поділу влади, бо породжує фінансову залежність судової гілки. Належний розподіл національних багатств, включно з урядовими витратами на судову систему, є предметом вивчення конституційної економіки.^{[джерело?]}

Судову систему можуть корумпувати як дії уряду (наприклад, через бюджетне планування та надання різноманітних привілеїв), так і дії приватних осіб. Корупція в судовій гілці влади також може передбачати використання урядом підконтрольних судів для придушення опозиційних партій. Судову корупцію важко повністю викорінити навіть у розвинених країнах.

Військова корупція

Військова корупція — це зловживання владою з боку військовослужбовців з метою кар'єрного просування або отримання особистої вигоди. Однією з форм військової корупції у Збройних силах США є надання переваг солдату в підвищенні у званні чи кращому ставленні з боку офіцерів порівняно з колегами через його расу, сексуальну орієнтацію, етнічну приналежність, стать, релігійні переконання, соціальний клас або особисті зв'язки з вищим командуванням усупереч його реальним заслугам. Крім того, в американській армії фіксувалося чимало випадків сексуального насильства офіцерів щодо своїх товаришів по службі. У багатьох ситуаціях лунали звинувачення в тому, що такі напади приховувалися, а жертв змушували мовчати офіцери того ж чи вищого рангу.

Іншим прикладом є використання військовими свого посадового становища для здійснення незаконної діяльності, такої як розкрадання матеріально-технічних запасів (продовольства, медикаментів, пального, бронежилетів чи зброї) для продажу на місцевому чорному ринку. Траплялися також випадки, коли військові чиновники надавали техніку та бойову підтримку кримінальним синдикатам, приватним військовим компаніям і терористичним групам без дозволу свого керівництва. Саме тому багато країн мають військову поліцію, яка має стежити за тим, щоб офіцери дотримувалися законів і статутів своїх держав, проте іноді й самі структури військової поліції виявляються корумпованими.

Природні ресурси

Корупція в цій сфері охоплює як промислову корупцію, що передбачає величезні хабарі, так і дрібні зловживання, як-от підкуп браконьєром інспектора охорони природи, щоб той ігнорував незаконне полювання. Міжнародна Ініціатива прозорості видобувних галузей прагне створити найкращі практики належного управління газовими, нафтовими ресурсами та корисними копалинами, зосереджуючись на державному управлінні доходами від їх видобутку. Будь-який цінний природний ресурс може стати об'єктом корупційних посягань, включно з водою для зрошення, пасовищами для худоби, лісами для полювання та вирубки, а також рибними угіддями.

Наявність або навіть лише сприйняття корупції підриває екологічні ініціативи. У Кенії фермери звинувачують корупцію в низькій продуктивності сільського господарства, через що вони менш схильні вживати заходів для збереження ґрунтів і запобігання ерозії. У Беніні недовіра до уряду через сприйняття його як корумпованого призвела до того, що дрібні фермери відмовилися впроваджувати заходи для боротьби зі зміною клімату.

Поліція

Карикатура 1902 року зображує поліціянта, очі якого зав'язані тканиною з написом «хабарі».

Поліцейська корупція — це специфічна форма неправомірної поведінки правоохоронців, спрямована на отримання фінансової чи особистої вигоди або кар'єрного зростання в обмін на припинення розслідування, відмову від арешту, чи як прояв так званої «тонкої синьої лінії» (корпоративної солідарності), коли силовики вдаються до брехні, щоб захистити свої підрозділи, профспілки або колег від відповідальності. Однією з найпоширеніших форм корупції в поліції є вимагання або прийняття хабарів за ігнорування мереж наркоторгівлі, проституції чи іншої незаконної діяльності. Коли цивільні стають свідками жорстокості поліції, правоохоронці часто починають переслідувати та залякувати свідків як помсту за повідомлення про їхні проступки. Інститути викривачів (whistleblowing) у правоохоронних органах не поширені, зокрема через те, що офіцери-інформатори зазвичай стикаються з репресіями: їх можуть звільнити, примусово перевести до іншого відділу, понизити на посаді, піддати остракізму. Вони часто втрачають друзів, залишаються без підтримки під час екстрених ситуацій, отримують професійні чи навіть фізичні погрози (зокрема на адресу своїх родичів), або їхні власні порушення роблять публічними. В Америці ще однією поширеною формою корупції в поліції є ситуації, коли угруповання прихильників ідеї переваги білої раси, як-от неонацисти-скінхеди або неоконфедерати (наприклад, Ку-клукс-клан), вербують до своїх лав правоохоронців або заохочують своїх членів вступати до місцевих поліцейських департаментів, щоб пригнічувати меншини та приховано просувати свої ідеї.

Іншим прикладом є ігнорування поліцейськими кодексу поведінки задля забезпечення засудження підозрюваних — наприклад, через зловживання стеженням, вибивання фальшивих зізнань, надання неправдивих свідчень у суді та/або фальсифікацію доказів. Відомі випадки, коли поліцейські продавали контрабанду, вилучену під час обшуків (наркотики, крадене майно чи зброю). Корупція та неправомірна поведінка також зустрічаються серед співробітників в'язниць — зокрема пронесення контрабанди (наркотиків або електроніки) до виправних закладів для ув'язнених або жорстоке поводження з ними. Іншим видом зловживань є отримання хабарів співробітниками служби пробації в обмін на дозвіл умовно-достроково звільненим порушувати умови нагляду. Хоч і рідше, але поліцейські можуть навмисно й систематично брати участь в організованій злочинності особисто, як під час служби, так і в неробочий час. У більшості великих міст існують підрозділи внутрішньої безпеки для розслідування випадків підозрюваної поліцейської корупції чи правопорушень. Подібні функції у Великій Британії виконує Незалежна комісія зі скарг на поліцію.^{[джерело?]}

Приватний сектор

Корупція в приватному секторі виникає тоді, коли будь-яка установа, структура або особа, що не контролюється публічним сектором (компанія, домогосподарство чи недержавна інституція), бере участь у корупційних діяннях. Корупція в приватному секторі може перетинатися з корупцією в державному секторі — наприклад, коли приватна структура діє у змові з корумпованими урядовцями, або коли держава втручається в діяльність, яку зазвичай здійснюють приватні особи.^{[джерело?]}

Юридична сфера

Корупція за участю адвокатів є добре відомою формою порушень у сфері правосуддя. Зловживання можуть вчинятися як окремими адвокатами, так і цілими юридичними фірмами. Яскравим прикладом такої корупції є так звані «мафіозні адвокати». Це юристи, які захищають лідерів злочинних синдикатів та їхні кримінальні організації, вдаючись до неетичної та/або незаконної поведінки, як-от надання неправдивих заяв, приховування доказів від прокурорів, замовчування важливих фактів у справі, або навіть надання клієнтам порад щодо того, як скоювати злочини в такий спосіб, щоб максимально ускладнити роботу слідчим органам.

Корпоративна сфера

У кримінології корпоративні злочини — це правопорушення, вчинені корпорацією (тобто суб'єктом господарювання, який має статус юридичної особи, окремої від фізичних осіб, що керують її діяльністю), або особами, які діють від імені корпорації чи іншої комерційної структури. Окремі негативні прояви поведінки корпорацій можуть не визнаватися кримінальними, оскільки законодавство в різних країнах відрізняється. Наприклад, у деяких юрисдикціях дозволена інсайдерська торгівля.^{[джерело?]}

Освіта

Корупція в освіті є глобальним явищем. Традиційно найкорумпованішим напрямком освітнього сектору вважається вступ до університетів. Нещодавні спроби в деяких країнах (таких як Росія та Україна) приборкати корупцію під час вступних кампаній шляхом скасування університетських іспитів і запровадження стандартизованих комп'ютерних тестів викликали спротив частини суспільства, хоча інші привітали ці зміни. Ідея впровадження освітніх ваучерів для абітурієнтів так і не була реалізована. Витрати, зумовлені корупцією, полягають у тому, що вона гальмує стійке економічне зростання.

Ендемічна корупція в освітніх закладах призводить до формування стійких корупційних ієрархій. Тоді як система вищої освіти в Росії вирізняється масовим хабарництвом, у США та Великій Британії корупція переважно набуває форм шахрайства. США специфічні наявністю «сірих зон» та інституційної корупції у сфері вищої освіти. Авторитарні режими, зокрема в колишніх радянських республіках, заохочують освітню корупцію та жорстко контролюють університети, особливо під час виборчих кампаній. Це типово для Росії, України та держав Центральної Азії, а також інших країн. Широка громадськість добре обізнана про високий рівень корупції в коледжах та університетах, зокрема завдяки висвітленню в медіа. Докторантура не є винятком — дисертації та докторські ступені відкрито продаються, зокрема й політикам. Російський парламент сумнозвісний великою кількістю депутатів із купленими науковими ступенями. Високий рівень корупції є наслідком неспроможності університетів позбутися сталінського минулого, надмірної бюрократизації та очевидного браку автономії. Для вивчення освітньої корупції застосовуються як кількісні, так і якісні методології, проте ця тема залишається поза належною увагою науковців. У багатьох суспільствах і міжнародних організаціях корупція в освіті залишається табуйованою темою.

У деяких державах, зокрема в державах Східної Європи, на Балканах та в Азії, корупція в університетах є поширеним явищем. Вона може проявлятися у вигляді хабарів за прискорення бюрократичних процедур або купівлі оцінок у викладачів. Готовність до участі в корупційних діях (наприклад, прийняття хабаря за оцінку) знижується, якщо люди сприймають таку поведінку як категорично неприйнятну (як порушення соціальних норм), а також якщо вони бояться жорсткості та високої ймовірності покарання.

Охорона здоров'я

Корупція, яка за визначенням Transparency International є зловживанням довіреною владою заради приватної вигоди, носить системний характер у сфері охорони здоров'я. Особливості систем охорони здоров'я — концентроване надання послуг, широкі дискреційні повноваження працівників, які контролюють їхнє надання, і низький рівень підзвітності — створюють саме ту комбінацію факторів, яка, за визначенням Клітгаарда, є сприятливим середовищем для корупції.^:26

Корупція в охороні здоров'я становить значну загрозу для суспільного добробуту. Хоча це явище є поширеним, у медичних журналах публікується небагато матеріалів на цю тему. Станом на 2019 рік не було переконливих доказів щодо того, які саме заходи можуть ефективно знизити рівень корупції в медичному секторі. Корупція проникає як у приватний, так і в публічний сектори медицини та може набувати форм крадіжок, розтрат, кумівства, хабарництва, вимагання або неправомірного впливу. Вона може виникати на будь-якому етапі — від надання послуг і закупівель до будівництва та найму персоналу. У 2019 році Transparency International виділила 6 найпоширеніших схем корупції у сфері медичних послуг: абсентеїзм (прогули на робочому місці), неформальні платежі від пацієнтів, розтрата, завищення вартості послуг, фаворитизм і маніпуляції з даними (виставлення рахунків за товари та послуги, які ніколи не надавалися).

Профспілки

Лідери профспілок можуть бути втягнуті в корупційні схеми або перебувати під впливом чи контролем злочинних синдикатів. Наприклад, впродовж багатьох років профспілка водіїв вантажівок Teamsters перебувала під значним контролем мафії.

Корупція на фондових біржах

Індійські фондові біржі, Бомбейська фондова біржа (BSE) та Національна фондова біржа Індії (NSE), неодноразово ставали епіцентрами гучних корупційних скандалів. Рада з цінних паперів і бірж Індії (SEBI) неодноразово забороняла різним особам і компаніям торгувати на біржах через ринкові маніпуляції, особливо з низьколіквідними акціями компаній із малою капіталізацією та так званими «копійчаними акціями» (penny stocks).

Незаконна торгівля зброєю

Схеми «зброя в обмін на готівку» можуть реалізовуватися санкціонованими державою торговцями зброєю, приватними фірмами або самою державою щодо інших сторін. Для учасників таких схем покупці є просто діловими партнерами, а не політичними союзниками, що ставить їх на один рівень зі звичайними контрабандистами. Ті, хто вже залучений до незаконної торгівлі зброєю, можуть виконувати функції місцевих посередників або займатися логістикою. Отримані кошти зазвичай відмиваються, а супровідні документи знищуються. Такі дії часто порушують законодавство ООН, національне чи міжнародне право.

Справа Міттерана — Паскуа, відома як «Анголагейт», стала міжнародним політичним скандалом щодо таємного і незаконного продажу та постачання зброї країнами Центральної Європи до Анголи за участю уряду Франції у 1990-х роках. Це призвело до арештів та судових процесів у 2000-х роках. Скандал розгорнувся навколо незаконного продажу зброї Анголі всупереч ембарго ООН, коли бізнес-структури з Франції та інших країн отримували незаконні частки від нафтових доходів Анголи. Згодом виявилося, що до схеми були причетні кілька видатних постатей французької політики.

42 особи, серед яких Жан-Крістоф Міттеран, Жак Атталі, Шарль Паскуа, Жан-Шарль Маркіані, П'єр Фалькон, Аркадій Гайдамак, Поль-Луп Суліцер, депутат від партії Союз за народний рух Жорж Фенех та Філіп Курруа, син Франсуа Міттерана й колишній міністр внутрішніх справ Франції, отримали звинувачення, потрапили під суд або були засуджені за незаконну торгівлю зброєю, податкове шахрайство, розтрату коштів, відмивання грошей та інші злочини.

Філософія

Німецький філософ 19-го століття Артур Шопенгауер визнавав, що науковці, зокрема й філософи, вразливі до тих самих джерел корупції, що й суспільства, в яких вони живуть. Він розрізняв корумпованих «університетських» філософів, чиєю «справжньою метою є заробити на гідне життя... і користуватися певним престижем в очах публіки», та справжніх філософів, чиїм єдиним мотивом є відкриття істини та служіння їй.^{[джерело?]}

Щоб бути філософом, тобто любителем мудрості (бо мудрість є не що інше, як істина), людині недостатньо любити істину лише настільки, наскільки це сумісно з її власними інтересами, з волею її керівництва, з догматами церкви чи із забобонами та смаками її сучасників; доки вона задовольняється такою позицією, вона є лише φίλαυτος [себелюбцем], а не φιλόσοφος [любомудром]. Адже цей почесний титул був задуманий саме для того, щоб підкреслити: слід любити істину щиро і всім серцем, а отже, беззастережно і безумовно, понад усе, а в разі потреби — всупереч усьому. Причина цього полягає у вже згаданому факті: інтелект стає вільним, і в цьому стані він не знає й не розуміє жодного іншого інтересу, крім інтересу істини.

Релігійні організації

Лідерка Церкви об'єднання Хан Хак Джа була заарештована у Південній Кореї у вересні 2025 року за звинуваченнями в хабарництві та незаконному політичному фінансуванні.

Історія релігії містить численні приклади того, як релігійні лідери привертали увагу до корупції, що панувала в релігійних практиках та інституціях їхнього часу. Юдейські пророки Ісая та Амос різко критикували рабинський істеблішмент Стародавньої Юдеї за нездатність жити відповідно до ідеалів Тори. У Новому Завіті Ісус звинувачує рабинську еліту свого часу в тому, що вони лицемірно дотримуються лише обрядової частини Тори, нехтуючи важливішими принципами — справедливістю, милосердям та вірністю. Корупція стала однією з ключових причин боротьби за інвеституру. У 1517 році Мартін Лютер звинуватив Католицьку церкву в масштабній корупції, зокрема в продажу індульгенцій.

У 2015 році професор Принстонського університету Кевін М. Крузе висунув тезу про те, що лідери бізнесу в 1930-х і 1940-х роках співпрацювали зі священнослужителями (такими як Джеймс В. Фіфілд-молодший), щоб розробити й популяризувати новий герменевтичний підхід до Святого Письма. Цей підхід мав би змістити акцент із соціального євангелія на теми індивідуального спасіння, які були більш співзвучними ідеям вільного підприємництва.

Лідери бізнесу, звісно, вже давно намагалися «просувати» себе через привласнення релігії. В організаціях, таких як Spiritual Mobilization, групах молитовних сніданків та Freedoms Foundation, вони поєднували капіталізм і християнство, водночас прирівнюючи державу загального добробуту до безбожного язичництва.

Методи

За умови існування системної та верхівкової корупції одночасно використовується декілька корупційних методів зі схожими цілями.

Хабарництво

Передвиборча листівка з прикріпленими до неї грошима

Хабарництво передбачає неправомірне використання подарунків та послуг в обмін на особисту вигоду. Воно також відоме як відкати, або на Близькому Сході як бакшиш. Це поширена форма корупції. Види послуг, що надаються, різноманітні і можуть включати гроші, подарунки, нерухомість, підвищення на посаді, сексуальні послуги, пільги для працівників, акції компаній, привілеї, розваги, працевлаштування та політичні вигоди. Надана особиста вигода може варіюватися від активного надання преференцій до ігнорування проступку чи злочину.

Хабарництво іноді може бути частиною системного використання корупції для інших цілей, наприклад, для здійснення подальшої корупції. Хабарництво може зробити посадовців більш вразливими до шантажу або вимагання.^{[джерело?]}

Розтрата, крадіжка та шахрайство

Розтрата та крадіжка передбачають незаконне заволодіння коштами чи активами особою, яка має до них доступ. Шахрайство передбачає використання обману, щоб переконати власника коштів чи активів передати їх неповноважній особі.^{[джерело?]}

Прикладами є перенаправлення коштів компанії у «тіньові фірми» (а потім до кишень корумпованих співробітників), розкрадання грошей іноземної допомоги, афери, фальсифікація виборів та інша корупційна діяльність.^{[джерело?]}

Зловживання службовим становищем (Graft)

Політичне зловживання службовим становищем (graft) відбувається тоді, коли кошти, призначені для громадських проєктів, навмисно перенаправляються задля максимізації вигоди приватних інтересів корумпованих осіб.^{[джерело?]}

Вимагання та шантаж

У той час як хабарництво використовує позитивні стимули для досягнення корупційних цілей, вимагання та шантаж зосереджуються на використанні погроз. Це може бути погроза фізичного насильства або незаконного позбавлення волі, а також розкриття таємниць особи чи її попередніх злочинів.^{[джерело?]}

Це включає таку поведінку, як погроза впливової особи звернутися до медіа, якщо вона не отримає швидкої медичної допомоги (за рахунок інших пацієнтів), погроза державному службовцю розкриттям його таємниць, якщо він не проголосує певним чином, або вимагання грошей в обмін на подальше збереження таємниці. Іншим прикладом може бути ситуація, коли поліцейському погрожує звільненням з роботи його керівництво, якщо він продовжить розслідування щодо високопосадовця.^{[джерело?]}

Гроші за доступ

За словами Ан, гроші за доступ (Access money) «охоплюють великі винагороди, що надаються бізнес-акторами впливовим чиновникам не просто заради швидкості, а для доступу до ексклюзивних, цінних привілеїв». Тоді як хабарництво та вимагання завжди є незаконними та неетичними, гроші за доступ можуть охоплювати як незаконні, так і законні дії, і можуть залучати лише корумпованих осіб або цілі установи, де жодна особа не несе індивідуальної відповідальності за корупцію. «Незаконні форми грошей за доступ тягнуть за собою великі хабарі та відкати, але вони також можуть включати неоднозначні або цілком легальні обміни, які виключають хабарі готівкою, наприклад, розвиток політичних зв'язків, фінансування виборчих кампаній, практики "обертових дверей"».

Торгівля впливом

Торгівля впливом — це незаконна практика використання свого впливу в уряді чи зв'язків з особами при владі для отримання послуг або пільгового ставлення, зазвичай в обмін на оплату.^{[джерело?]}

Нетворкінг

Нетворкінг (як діловий, так і особистий) може бути ефективним способом для шукачів роботи отримати конкурентну перевагу над іншими на ринку праці. Ідея полягає в тому, щоб розвивати особисті стосунки з потенційними роботодавцями, членами відбіркових комісій та іншими особами в надії, що ці особисті симпатії вплинуть на майбутні рішення щодо найму. Ця форма нетворкінгу описується як спроба корумпувати формальні процеси найму, де всім кандидатам надаються рівні можливості продемонструвати свої чесноти тим, хто проводить відбір. Учасника нетворкінгу звинувачують у прагненні отримати перевагу над іншими кандидатами, яка ґрунтується не на заслугах (меритократично), а на особистій прихильності, а не на об'єктивній оцінці того, хто з кандидатів є найбільш кваліфікованим для посади.

Банкноти євро, заховані в рукаві

Зловживання дискреційними повноваженнями

Зловживання дискреційними повноваженнями стосується неправомірного використання своїх повноважень та можливостей прийняття рішень. Прикладами є неправомірне закриття кримінальної справи суддею або використання митником своїх повноважень для пропуску заборонених речовин через порт.^{[джерело?]}

Фаворитизм, непотизм і клієнтилізм

Фаворитизм, непотизм (кумівство) та клієнтилізм передбачають надання переваги не суб'єкту корупції, а особі, пов'язаній з ним, наприклад, другу, члену сім'ї або члену асоціації. Прикладами можуть бути найм або просування по службі члена сім'ї чи співробітника на посаду, для якої вони не мають належної кваліфікації, який належить до тієї ж політичної партії, що й ви, незалежно від їхніх заслуг.

Захоплення держави

Термін захоплення держави (state capture) вперше використав Світовий банк у 2000 році для опису деяких країн Центральної Азії, що здійснювали перехід від радянського комунізму, де невеликі корумповані групи використовували свій вплив на державних чиновників для привласнення процесу прийняття урядових рішень з метою зміцнення власних економічних позицій. Оригінальне визначення захоплення держави стосується того, як формальні процедури (такі як закони та соціальні норми) та урядова бюрократія маніпулюються державними чиновниками, підтримуваними державою компаніями, приватними компаніями чи приватними особами, щоб впливати на державну політику та закони на свою користь. Захоплення держави прагне вплинути на формування законів з метою захисту та просування впливових суб'єктів та їхніх інтересів. Цим воно відрізняється від більшості інших форм корупції, які натомість прагнуть вибіркового застосування вже чинних законів.

Захоплення держави не обов'язково є незаконним, залежно від визначення самої захопленої держави, і може здійснюватися через лобіювання та адвокацію. Вплив може здійснюватися через низку державних інституцій, включаючи законодавчу владу, виконавчу владу, міністерства та судову систему, або через корумпований виборчий процес. Воно подібне до регуляторного захоплення (regulatory capture), але відрізняється масштабом і різноманітністю сфер впливу, і, на відміну від регуляторного захоплення, приватний вплив ніколи не є явним.

Легальна корупція

Хоча корупція часто розглядається як незаконна, концепція «легальної корупції» була описана Деніелом Кауфманном і Педро Вісенте. Її можна визначити як процеси, які є корупційними, але захищені «легальними» (тобто прямо дозволеними або принаймні не забороненими законом) рамками.

Приклади

У 1994 році фінансова комісія німецького парламенту в Бонні представила порівняльне дослідження «легальної корупції» в індустріально розвинених країнах ОЕСР. Вони доповіли, що в більшості промислових країн зовнішня корупція була законною, і що їхня зовнішня корупційна практика варіювалася від простої через урядове субсидування (податкові відрахування) до крайніх випадків, як у Німеччині, де зовнішня корупція заохочувалася, тоді як внутрішня переслідувалася законом. Фінансова комісія німецького парламенту відхилила парламентську пропозицію опозиції, яка мала на меті обмежити німецьку зовнішню корупцію на основі американського Закону про корупційну практику за кордоном (FCPA 1977 року), тим самим сприяючи національним експортним корпораціям. У 1997 році її члени підписали відповідну Конвенцію ОЕСР про боротьбу з підкупом. Німеччині знадобився час до 1999 року, після того, як Конвенція ОЕСР про боротьбу з хабарництвом набула чинності, щоб скасувати легалізацію зовнішньої корупції.

Дослідження зовнішньої корупційної практики в індустріально розвинених країнах ОЕСР 1994 року

Дослідження зовнішньої корупційної практики в індустріально розвинених країнах ОЕСР 1994 року (дослідження Парламентської фінансової комісії, Бонн) свідчить про широке визнання хабарів у діловій практиці.^{[джерело?]}

Бельгія: платежі хабарів загалом не підлягають оподаткуванню як комерційні витрати, якщо розкривається ім'я та адреса бенефіціара. За наступних умов відкати у зв'язку з експортом за кордон дозволені до відрахування навіть без доказу про одержувача:^{[джерело?]}

• Платежі мають бути необхідними для того, щоб вижити в умовах іноземної конкуренції.
• Вони мають бути звичними у галузі.
• Щороку необхідно подавати відповідну заяву до Казначейства.
• Платежі мають бути доцільними.
• Платник повинен сплатити фіксовану суму до податкової служби, що встановлюється міністром фінансів (не менше 20% від сплаченої суми).

За відсутності необхідних умов для корпоративних компаній-платників податків, які платять хабарі без доказів про одержувача, стягується спеціальний податок у розмірі 200%. Цей спеціальний податок, однак, може бути списаний разом із сумою хабаря як операційні витрати.^{[джерело?]}

Данія: платежі хабарів підлягають відрахуванню, коли існує чіткий оперативний контекст та зберігається їх адекватність.^{[джерело?]}

Франція: в основному всі операційні витрати можуть бути відраховані. Однак витрати на персонал повинні відповідати фактично виконаній роботі і не повинні бути надмірними порівняно з операційною значущістю. Це також стосується платежів іноземним сторонам. Тут одержувач має вказати ім'я та адресу, якщо загальна сума платежів на одного бенефіціара не перевищує 500 франків. Якщо одержувач не розголошується, платежі вважаються «прихованою винагородою» і пов'язані з такими недоліками:^{[джерело?]}

• Відрахування на комерційні витрати (з грошей на хабарі) скасовується.
• Для корпорацій та інших юридичних осіб стягується податковий штраф у розмірі 100% від «прихованої винагороди» та 75% за добровільне подальше декларування.
• Може бути накладено загальний штраф у розмірі до 200 франків за кожен випадок.

Японія: в Японії хабарі підлягають відрахуванню як комерційні витрати, які обґрунтовані діяльністю (компанії), якщо вказано ім'я та адресу одержувача. Це також стосується платежів іноземцям. Якщо вказувати ім'я відмовлено, заявлені витрати не визнаються як операційні витрати.^{[джерело?]}

Канада: не існує загального правила щодо можливості відрахування або невідрахування відкатів і хабарів. Тому правило полягає в тому, що необхідні витрати для отримання доходу (контракту) підлягають відрахуванню. Платежі працівникам державної служби та вітчизняного правосуддя, посадовим особам і співробітникам, а також тим, кому доручено стягувати збори, вступні внески тощо, з метою спонукання одержувача до порушення своїх службових обов'язків, не можуть бути списані як комерційні витрати так само як і незаконні платежі згідно з Кримінальним кодексом.^{[джерело?]}

Люксембург: хабарі, виправдані діяльністю (компанії), підлягають відрахуванню як комерційні витрати. Однак податкові органи можуть вимагати, щоб платник назвав одержувача поіменно. Якщо ні, то витрати не визнаються як операційні витрати.^{[джерело?]}

Нідерланди: всі витрати, які прямо чи тісно пов'язані з бізнесом, підлягають відрахуванню. Це також стосується видатків за межами фактичної господарської діяльності, якщо вони вважаються корисними для діяльності з поважних причин з боку керівництва. Значення має хороший купецький звичай. Ані закон, ані адміністрація не уповноважені визначати, які витрати не є операційно виправданими і тому не підлягають відрахуванню. Для відрахування комерційних витрат не є обов'язковою вимогою вказати одержувача. Достатньо пояснити на задоволення податкових органів, що виплати здійснюються в інтересах діяльності підприємства.^{[джерело?]}

Австрія: хабарі, виправдані діяльністю (компанії), підлягають відрахуванню як комерційні витрати. Однак податковий орган може вимагати від платника вказати отримувача вирахуваних платежів точно. Якщо у вказанні імені відмовлено, наприклад, через ділову ввічливість, заявлені витрати не визнаються як операційні витрати. Цей принцип поширюється і на платежі іноземцям.^{[джерело?]}

Швейцарія: платежі хабарів не підлягають оподаткуванню, якщо це чітко ініційовано операцією і вказано одержувача.^{[джерело?]}

США: (приблизне резюме: «загалом операційні витрати підлягають відрахуванню, якщо вони не є незаконними відповідно до Закону про корупцію за кордоном»).^{[джерело?]}

Велика Британія: відкати та хабарі підлягають відрахуванню, якщо вони були сплачені для операційних цілей. Податковий орган може вимагати ім'я та адресу одержувача.^{[джерело?]}

«Специфічна» легальна корупція: виключно проти іноземних країн

Спираючись на рекомендацію згаданого вище дослідження Парламентської фінансової комісії, тогочасна адміністрація Коля (1991–1994) вирішила зберегти легальність корупції щодо посадовців виключно в іноземних транзакціях та підтвердила можливість повного відрахування грошей на хабарі, співфінансуючи таким чином специфічну націоналістичну корупційну практику (§4 розд. 5 № 10 EStG, дійсний до 19 березня 1999 року) всупереч рекомендації ОЕСР 1994 року. Відповідний закон не був змінений до того, як Конвенція ОЕСР набула чинності також і в Німеччині (1999). Однак згідно з дослідженням Парламентської фінансової комісії, у 1994 році корупційна практика більшості країн не мала націоналістичного характеру і була набагато більше обмежена відповідними законами порівняно з Німеччиною.

Розвиток тіньової економіки в (Західній) Німеччині 1975–2015 рр.. Оригінальні дані про тіньову економіку від Фрідріха Шнайдера, Університет Лінца.

Зокрема, нерозголошення імен одержувачів хабарів у податкових деклараціях було потужним інструментом легальної корупції протягом 1990-х років для німецьких корпорацій, що дозволяло їм блокувати іноземні правові юрисдикції, які мали намір боротися з корупцією у своїх країнах. Відтак, вони безконтрольно створили міцну мережу клієнтилізму по всій Європі (наприклад, Siemens) на тлі формування Єдиного європейського ринку в Європейському Союзі, що формувався, та Єврозоні. Крім того, з метою подальшого зміцнення активної корупції протягом того десятиліття було суворо обмежено переслідування за ухилення від сплати податків. Німецьким податковим органам було наказано відмовляти в розкритті імен одержувачів хабарів із податкових декларацій німецьким органам кримінального переслідування. Як наслідок, німецькі корпорації систематично нарощували свою неформальну економіку з 1980 року до сьогодні, до 350 млрд євро на рік (див. діаграму праворуч), таким чином безперервно підживлюючи свої резерви чорних грошей.

Корупційна справа Siemens

У 2007 році Siemens було засуджено в окружному суді Дармштадта за кримінальну корупцію проти італійської корпорації Enel Power SpA. Siemens виплатила майже 3,5 млн євро хабарів, щоб італійська корпорація, частково належна державі, обрала її для проєкту вартістю 200 млн євро. Угода проводилася через рахунки для чорних грошей у Швейцарії та Ліхтенштейні, створені спеціально для таких цілей. Оскільки злочин був скоєний у 1999 році, після того, як конвенція ОЕСР набула чинності, ця зовнішня корупційна практика могла бути переслідувана. Це був перший випадок, коли німецький суд засудив за зовнішню корупційну практику як за національну, хоча відповідний закон ще не захищав іноземних конкурентів у бізнесі.

Під час судового розгляду було виявлено, що за останні десятиліття було створено безліч таких чорних рахунків.

Вимірювання

Кілька організацій вимірюють корупцію в рамках своїх індексів розвитку. Індекс сприйняття корупції (CPI) ранжує країни «за сприйнятим рівнем корупції в публічному секторі, що визначається експертними оцінками та опитуваннями громадської думки». Індекс публікується щорічно неурядовою організацією Transparency International з 1995 року. Зі сторони пропозиції (надавачів хабарів) Transparency International раніше публікувала Індекс платників хабарів, але припинила це робити у 2011 році.^{[джерело?]}

Глобальний індекс корупції (Global Corruption Index, GCI), розроблений компанією Global Risk Profile відповідно до антикорупційного законодавства та законодавства щодо боротьби з хабарництвом, охоплює 196 країн і територій. Він вимірює стан корупції та «білокомірцевої» злочинності у всьому світі, зокрема відмивання грошей та фінансування тероризму.

Відсутність корупції — один із восьми факторів, які Проєкт світової юстиції (World Justice Project) в Індексі верховенства права вимірює для оцінки дотримання верховенства права у 140 країнах та юрисдикціях світу. Щорічний індекс вимірює три форми урядової корупції у виконавчій владі, судовій системі, збройних силах і поліції, а також у законодавчому органі: хабарництво, неналежний вплив з боку державних чи приватних інтересів та незаконне привласнення державних коштів або інших ресурсів.

Індекс розмежованої корупції (Unbundled Corruption Index, UCI) вимірює сприйнятий рівень корупції в чотирьох категоріях: дрібні розкрадання, масштабні розкрадання, гроші за швидкість, гроші за доступ. Він використовує «стилізовані віньєтки» замість широко сформульованих питань для опитування.

Зв'язок з економічним зростанням

Різні типи корупції завдають шкоди по-різному, хоча не всі вони одразу перешкоджають зростанню. Дотримуючись концепції «розмежованої корупції», Ан (Ang) використовує аналогію з наркотиками: «Дрібні та масштабні розкрадання схожі на токсичні наркотики; вони прямо та однозначно шкодять економіці, виснажуючи державні та приватні багатства, не приносячи жодної користі натомість. Гроші за швидкість схожі на знеболювальне; вони можуть полегшити головний біль, але не додають сили. Гроші за доступ, з іншого боку, схожі на стероїди. Вони стимулюють ріст м'язів і дозволяють здійснювати надлюдські подвиги, але супроводжуються серйозними побічними ефектами, включно з можливістю повного краху».

Корупція може негативно впливати на економіку як прямо, наприклад, через ухилення від сплати податків і відмивання грошей, так і побічно, спотворюючи чесну конкуренцію та справедливі ринки і збільшуючи вартість ведення бізнесу. Вона має сильний негативний зв'язок із часткою приватних інвестицій і, отже, знижує темпи економічного зростання.

Корупція знижує віддачу від продуктивної діяльності. Якщо доходи від виробництва падають швидше, ніж доходи від корупції та пошуку ренти (rent-seeking), з часом ресурси перетікатимуть від продуктивної діяльності до корупційної. Це призведе до зменшення запасу виробничих ресурсів, таких як людський капітал, у корумпованих країнах.

Корупція створює можливості для посилення нерівності, знижує віддачу від продуктивної діяльності і, отже, робить пошук ренти та корупційну діяльність більш привабливими. Така перспектива зростання нерівності не лише породжує психологічну фрустрацію серед знедолених, але й знижує зростання продуктивності, інвестиції та можливості працевлаштування.

Деякі експерти припускають, що корупція стимулювала економічне зростання в країнах Східної та Південно-Східної Азії. Часто наводять приклад Південної Кореї, де президент Пак Чон Хі надавав перевагу невеликій кількості компаній, а пізніше використовував цей фінансовий вплив для тиску на ці чеболі, щоб вони дотримувалися урядової стратегії розвитку. Ця корупційна модель «розподілу прибутку» стимулює урядовців підтримувати економічний розвиток, оскільки вони самі отримують від нього фінансову вигоду.

Одним із позауважних прикладів високого зростання з корупцією є американське «Позолочене століття», яке Юень Юень Ан порівняла з «Позолоченим століттям» Китаю. В обох випадках, зазначила вона, «корупція з часом еволюціонувала від бандитизму та крадіжок до більш складних обмінів владою та прибутком», і в результаті в обох спостерігалося нерівномірне та ризиковане зростання. Упереджені наративи щодо глобальних метрик корупції приховали цю історичну закономірність.

Запобігання

На сьогоднішній день невідомі методи з педагогіки та менеджменту, які б гарантували, що людина буде ідеальним чиновником. Проте існує чимало країн з вельми низьким рівнем корупції. Більше того, відомі історичні приклади, коли дії, направлені на зниження корупції, призвели до значних успіхів: Сінгапур, Гонконг, Португалія, Швеція. Це однозначно, говорить на користь того, що методи боротьби з корупцією існують.

З формальної точки зору, якщо не буде держави — не буде і корупції. Здатність людей на цьому етапі розвитку, ефективно співпрацювати без держави, викликає дуже великі сумніви. Проте, в умовах коли корупція поширена практично скрізь, розпуск корумпованих органів влади є одним з дієвих радикальних способів, як її позбутися.

Крім розпуску органів влади, існують три можливі підходи до зменшення корупції. По-перше, можна посилити закони і їхнє виконання, тим самим підвищивши ризик покарання. По-друге, можна створити економічні механізми, що дозволяють посадовим особам збільшити свої доходи, не порушуючи правила і закони. По-третє, можна підсилити роль ринків і конкуренції, тим самим зменшивши розмір потенційного прибутку від корупції. До останнього також відноситься конкуренція у наданні державних послуг, за умови дублювання одними державними органами функцій інших органів. Більшість методів, що позитивно зарекомендували себе, відносяться до внутрішніх або зовнішніх механізмів нагляду.

9 грудня — Міжнародний день боротьби з корупцією.

Конкурентне право

Руйнування монополій та посилення конкуренції зазвичай сприяє зниженню корупції з боку компаній. З іншого боку, упереджене застосування конкурентного законодавства може створювати корупцію. Прозорість із публічним доступом до достовірної інформації могла б зменшити цю проблему. Дянков (Djankov) та інші дослідники незалежно одне від одного вивчали роль, яку інформація відіграє в боротьбі з корупцією, опираючись на дані як із країн, що розвиваються, так і з розвинених країн. Розкриття фінансової інформації державних посадовців для громадськості пов'язане з покращенням інституційної підзвітності та викоріненням таких зловживань, як підкуп виборців. Цей ефект особливо помітний, коли розкриття інформації стосується джерел доходів політиків, їхніх зобов'язань та рівня активів, а не лише рівня доходу. Будь-які зовнішні аспекти, що можуть знижувати моральність, мають бути усунені. Крім того, країна повинна формувати культуру етичної поведінки в суспільстві, коли уряд подає хороший приклад для підвищення внутрішньої моральності.^{[джерело?]}

Посилення участі громадянського суспільства

Протести в Бразилії у 2015–2016 роках були спровоковані викриттями про те, що низка політиків брали хабарі, пов'язані з контрактами в державній енергетичній компанії Petrobras.

Створення механізмів «знизу вгору», сприяння участі громадян та заохочення цінностей доброчесності, підзвітності і прозорості є надзвичайно важливими компонентами боротьби з корупцією. Станом на 2012 рік діяльність Центрів антикорупційних розслідувань та правової допомоги (ALACs) у Європі призвела до значного збільшення кількості отриманих і задокументованих скарг громадян на корупційні діяння, а також до розробки стратегій належного врядування шляхом залучення громадян, які бажають боротися з корупцією.

Антикорупційні програми

Конвенція ООН проти корупції

Закон США про корупційну практику за кордоном (FCPA, США, 1977 р.) став раннім парадигмальним законом для багатьох західних країн, тобто індустріальних країн ОЕСР. У ньому вперше було відсунуто на задній план старий підхід «принципал-агент», у якому розглядалися переважно жертва (суспільство, приватне чи публічне) та пасивний корумпований учасник (індивід), тоді як активна корупційна сторона не була у фокусі юридичного переслідування. Безпрецедентно закон індустріальної країни прямо засудив активну корупцію, зокрема в міжнародних ділових операціях, що на той час суперечило діяльності Світового банку та його дочірньої організації Transparency International у сфері боротьби з хабарництвом.^{[джерело?]}

Ще в 1989 році ОЕСР створила спеціальну Робочу групу з метою дослідження «концепцій, що лежать в основі злочину корупції, і здійснення національної юрисдикції щодо злочинів, скоєних повністю або частково за кордоном». Спираючись на концепцію FCPA, Робоча група у 1994 році представила «Антикорупційну рекомендацію ОЕСР» як попередника Конвенції ОЕСР про боротьбу з підкупом іноземних посадових осіб у міжнародних ділових операціях, яка була підписана в 1997 році всіма країнами-членами та остаточно набула чинності у 1999 році. Однак через триваючу приховану корупцію в міжнародних транзакціях з того часу ОЕСР розробила кілька інструментів моніторингу країн (Country Monitoring) для заохочення та оцінки відповідної національної діяльності в боротьбі з корупційною практикою за кордоном. Одне з досліджень показує, що після запровадження посиленої перевірки транснаціональних фірм відповідно до конвенції у 2010 році, фірми з країн, які підписали конвенцію, рідше вдавалися до хабарництва.

У 2013 році в документі, підготовленому службою допомоги у сфері економічних та приватних професійних доказів і прикладних знань, обговорювалися деякі з існуючих практик протидії корупції. Вони виявили наступне:

• Теорії, що лежать в основі боротьби з корупцією, переходять від підходу «принципал-агент» до проблеми колективних дій. Теорії «принципал-агент», здається, не підходять для боротьби з системною корупцією.
• Роль багатосторонніх інституцій була ключовою в боротьбі з корупцією. UNCAC забезпечує загальне керівництво для країн усього світу. І Transparency International, і Світовий банк надають допомогу національним урядам у частині діагностики та розробки антикорупційної політики.
• Використання антикорупційних агентств набуло поширення в останні роки після підписання UNCAC. Не було знайдено переконливих доказів щодо масштабу їхнього внеску чи найкращого способу їх структурування.
• Традиційно антикорупційна політика базувалася на успішному досвіді та здоровому глузді. Останніми роками спостерігаються зусилля забезпечити більш систематичне оцінювання ефективності антикорупційної політики. Дослідники виявили, що ця література все ще перебуває в зародковому стані.
• Антикорупційна політика, яка в цілому може бути рекомендована країнам, що розвиваються, може не підійти для постконфліктних країн. Антикорупційна політика у крихких державах має бути ретельно адаптована.
• Антикорупційна політика здатна покращити бізнес-середовище. Існують докази того, що зниження корупції може полегшити ведення бізнесу та підвищити продуктивність фірм. Руанда за останнє десятиліття досягла величезного прогресу в покращенні врядування та бізнес-середовища, ставши взірцем для наслідування для постконфліктних країн.
• Вірменія прагне досягти нульової корупції шляхом підвищення обізнаності про суспільні загрози. Після звинувачень Вірменської антикорупційної ради у марнотратстві, завдяки стратегіям дій з механізмами впровадження та спостереження став помітним прогрес.

Останніми роками зусилля з боротьби з корупцією також зазнавали критики за перебільшення переваг викорінення корупції для економічного зростання та розвитку, після появи різноманітної літератури, в якій висловлювалася думка, що антикорупційні заходи, належні інституції та «належне врядування» є ключовими для економічного розвитку. Ця критика ґрунтується на спостережуваному факті, що ціла низка країн, таких як Корея і Китай, а також США в ХІХ та на початку ХХ століття, демонстрували високе економічне зростання і ширший соціально-економічний розвиток, які збігалися зі значною корупцією.

Внутрішній контроль

Сюди входять внутрішні механізми і стимули, що існують у самому апараті управління: ясні стандарти виконання посадовими особами своїх обов'язків і суворий нагляд над кожним службовцем. Задля забезпечення нагляду, часто виділяють особливі управління, які діють автономно. Наприклад, правоохоронні органи часто підкоряються підрозділу виконавчої влади, так само як і бюрократичний апарат, проте, зберігають значну незалежність.

Внутрішній контроль був основним способом боротьби з корупцією у монархіях періоду абсолютизму і досі зберігає високу ефективність. Зокрема, Макіавеллі вважав, що у монархіях, «правлячих за допомогою слуг», корупція менш небезпечна, оскільки всі «слуги» зобов'язані милостям государя і їх важче підкуповувати.

Зовнішній контроль

Сюди відносяться механізми, які мають високий ступінь незалежності від виконавчої влади. Незалежна судова система, за якої бюрократ, що порушив закон, може бути легко і ефективно визнаний винним, різко знижує потенційну привабливість корупції. Одними з найефективніших інструментів контролю над корупцією бюрократичного апарату є свобода слова і медіа.

Зовнішній контроль характерний для країн з ринковою економікою і ліберальною демократією. Ймовірно, це пов'язано з тим, що для реалізації нормального функціонування ринку, необхідні чіткі правила, механізми забезпечення виконання зобов'язань, зокрема, — ефективна правова система, що забезпечує здорове конкурентне середовище. Ліберальна демократія для досягнення своїх цілей, також спирається на систему виборів, правову державу, незалежне правосуддя, розділення влади та систему «стримувань і противаг». Всі ці політичні інститути служать одночасно механізмами зовнішнього контролю над корупцією.

Проте, не всі положення ліберальної демократії однозначно сприяють боротьбі з корупцією. Прикладом може служити принцип розділення влади. Розділення влади по горизонталі, стимулює їх нагляд один над одним. Наприклад, у парламентській демократії представницька влада має повноваження відправити уряд до відставки. З іншого боку, у президентській демократії, гілки влади ще більш функціонально розділені. Не зважаючи на це, корупція у президентських республіках у цілому вища, ніж у парламентських, що можливо пов'язане саме з трудомісткістю процедури імпічменту президента. Далі, розділення влади за територіальним рівнем, і пов'язане з цим перенесення більшої частини повноважень виконавчої влади на рівень місцевого самоврядування приводить до ефективного зменшення розмірів органів влади. Це підвищує інформаційну прозорість влади і зменшує корупцію. Проте, федеральний устрій держави, що забезпечує максимальну децентралізацію, часто призводить до регулювання різних аспектів однієї і тієї ж діяльності, чиновниками різних інстанцій, і отже, до більшої корупції порівняно з унітарними державами.

Система виборів

У демократичних країнах, основним способом покарання вибраних представників за корупцію, є відчуження їх від влади на наступних виборах. Мається на увазі, що сам виборець відповідає за ступінь чесності і відповідальності тих, кого він обирає. Не зважаючи на високу результативність виборів як зброї проти корупції, їх дія виявляється досить поволі. Кожні 30 років стабільної демократичної системи надають на корупцію такий же ефект, як власне перехід до ліберально-демократичної моделі правління.

Низка авторів висувала припущення, що вади виборчого процесу можуть робити істотний вплив на розмах корупції. Навіть якщо вибори проходять без порушень, сама їх система може стимулювати виборця голосувати за того або іншого кандидата за ідеологічними причинами, ігноруючи корумпованість його особисто, його підлеглих або його партії загалом. Ця гіпотеза знаходить підтвердження. Корупція виявляється значно меншою у країнах, де на кожному виборчому окрузі обирають декількох представників за мажоритарною системою, ніж у країнах з виборами за пропорційною системою і за закритими партійними списками або в країнах з маленькими виборчими округами і вибором одного представника на кожному окрузі. Це пояснюється тим, що мажоритарна система забезпечує найбільшу індивідуальну підзвітність, а вибір декількох представників або за відкритими партійними списками значно підвищує увагу, яку виборці приділяють чесності кандидатів.

Заходи загального характеру

Ліквідація згаданих вище супутніх причин корупції також відноситься до антикорупційних заходів.

Неконституційність корупціогенних норм. Будь-які норми, що накладають на громадянина обмеження, можуть викликати корупцію, за винятком норм, що змальовують конституційні свободи і права людини. Останні накладають обмеження не стільки на індивідів, скільки на органи державної влади, будучи інституційними гарантіями як проти завищених вимог закону, так і проти наділення органів державної влади дискреційними повноваженнями. Корупціогенні ж норми, неминуче порушують права і свободи людини і громадянина, закріплені у Конституції.

Інформаційне забезпечення громадян. Цей метод включає аналіз законів з тим, щоби, проаналізувавши закон, чітко, лаконічно і дохідливо пояснити громадянам у чому полягають їх права й обов'язки, які порушення, що повинні за собою спричинити, як проходить судова процедура і що у ній враховується. Знаючи все це, громадяни будуть упевненіше поводитися, опинившись наодинці з тим, що підштовхує їх до давання хабаря чиновникам.

Відкритість відомчих систем. Прозорість операцій, що відбуваються всередині відомств, і належний громадський небюрократичний контроль (у тому числі громадський бюджетний моніторинг) дуже похитнули б фундамент корупції. Але такий механізм неможливо реалізувати повною мірою не лише тому, що громадська перевіряюча система сама була б схильна до корупції, а тому, що таким чином інформаційна безпека громадян і фірм порушувалася -б ще більше. Наприклад, державні служби часто зберігають конфіденційні дані про громадян, а органи безпеки і військові відомства здатні повноцінно виконувати свої функції тільки за забезпечення секретності.

Соціальне забезпечення чиновників. Першокласне медичне обслуговування, безпроцентні кредити для покупки нерухомості, велика пенсія — все це рівносильно підвищенню заробітної плати у державному секторі, і отже, збільшує втрати чиновника у випадку, якщо його зловлять на корупційній діяльності. Згідно з дослідженнями, цей захід не надає негайної дії на корупцію, проте сприяє підвищенню якості бюрократії з часом.

Об'єктивні труднощі

Суть проблеми у боротьбі з корупцією, сформулював Джеймс Медісон: «Якби людьми правили ангели, ні в якому нагляді над урядом — зовнішньому або внутрішньому — не було б потреби. Але у разі створення правління, в якому люди керуватимуть людьми, головна трудність полягає у тому, що у першу чергу, треба забезпечити керівникам, можливість наглядати над керованими; а ось услід за цим необхідно зобов'язати правлячих, наглядати за самими собою» ().

Одним з найважливіших стримувальних чинників для корупції є кримінальне законодавство. На практиці, закони у більшості країн встановлюють досить вузькі рамки відносно інтерпретації видів корупції, які вважаються кримінальними злочинами, — щоби виключити ризик вибіркового застосування законодавства з метою придушення громадянських свобод і опозиції. Тому, наприклад, подарунок може вважатися хабаром тільки за наявності наміру зробити вплив на посадову особу. Якщо посадовій особі згідно із законом, не забороняється приймати подарунки в принципі, то довести факт хабаря, як правило, важко. Навпаки, розтрата часто вважається доведеною за наявності збитку, незалежно від того, чи був намір у службовця привласнити кошти чи ні.

Інша вада, що особливо виявляється за масштабної корупції, коли більшість приватних осіб дає хабарі, відома у психології і теорії ігор, як «дилема ув'язненого». З одного боку, якщо всі особи перестануть давати хабарі, то вони усі від цього виграють. Проте якщо лише одна приватна особа відмовиться від хабарів, то вона поставить себе в украй невигідні умови.

Нарешті, серйозною проблемою є згадана вище стійкість корупційних ринків.

Сінгапурська стратегія боротьби з корупцією

Сінгапурська стратегія боротьби з корупцією відрізняється суворістю та послідовністю, ґрунтуючись на «логіці у контролі за корупцією»: «спроби викоренити корупцію повинні ґрунтуватися на прагненні мінімізувати або виключити умови, що створюють як стимул, так і можливість схилення особи до здійснення корумпованих дій».

Під час здобуття незалежності 1965 року, Сінгапур був країною з високою корупцією. Тактику її зниження було побудовано на низці вертикальних заходів: регламентації дій чиновників, спрощенні бюрократичних процедур, суворому нагляді над дотриманням високих етичних стандартів. Центральною ланкою стало автономне Бюро з розслідування випадків корупції, в яке громадяни можуть звертатися зі скаргами на держслужбовців і вимагати відшкодування збитків. Одночасно з цим, було посилено законодавство, підвищена незалежність судової системи (з високою зарплатою і привілейованим статусом суддів), введені економічні санкції за давання хабаря або відмову від участі в антикорупційних розслідуваннях, а також зроблено жорсткі акції аж до поголовного звільнення співробітників митниці й інших держслужб. Це поєднувалося з дерегулюванням економіки, підвищенням зарплат чиновників і підготовкою кваліфікованих адміністративних кадрів.

Нині Сінгапур посідає лідируючі місця у світі за відсутністю корупції, економічною свободою та розвитком.

Шведська стратегія боротьби з корупцією

До середини XIX століття у Швеції корупція процвітала. Одним з наслідків модернізації країни став комплекс заходів, націлених на усунення меркантилізму. Відтоді державне регулювання стосувалося більше домашніх господарств, ніж фірм, і було засновано на стимулах (через податки, пільги і субсидії), ніж на заборонах і дозволах. Було відкрито доступ до внутрішніх державних документів і створена незалежна й ефективна система правосуддя. Одночасно, шведський парламент і уряд установили високі етичні стандарти для адміністраторів і стали домагатися їхнього виконання. Опісля всього декількох років, чесність стала соціальною нормою серед бюрократії. Зарплати високопоставлених чиновників спочатку перевищували заробітки робітників у 12—15 разів, проте з часом, ця різниця знизилася до двократної.

Нині Швеція, як і раніше, має один із найнижчих рівнів корупції у світі.

Боротьба з корупцією в Україні

Першим базовим інструментом у сфері протидії корупції в незалежній Україні став Закон «Про боротьбу з корупцією», ухвалений 16 листопада 1995 року. Він діяв до 2011 року, коли набрав чинності Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції», який скасував дію попереднього акта задля наближення українського законодавства до міжнародних стандартів.

Сучасний етап антикорупційної реформи розпочався у 2014 році з ухваленням Закону України «Про запобігання корупції». Цей закон докорінно змінив підходи до проблеми, створивши передумови для формування нової антикорупційної інфраструктури: Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК), Національного антикорупційного бюро України (НАБУ), Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) та Вищого антикорупційного суду (ВАКС). Законодавством було запроваджено відкриті реєстри електронних декларацій посадовців, інститут викривачів корупції та механізми жорсткого фінансового контролю.

Важливим запобіжником проти ухвалення законів із корупційними ризиками є обов'язкова антикорупційна експертиза нормативно-правових актів. Відповідно до статті 55 Закону «Про запобігання корупції», таку експертизу законопроєктів, внесених до парламенту, здійснює Комітет Верховної Ради України з питань антикорупційної політики. З боку органів виконавчої влади функції проведення антикорупційної експертизи чинних актів та проєктів покладено на НАЗК.

Незважаючи на наявність розгалуженої системи антикорупційних органів, у суспільстві тривають дискусії щодо якості законодавства, ефективності експертиз та наявності правових прогалин. Однією з ключових проблем залишається інституційна спроможність та незалежність антикорупційних відомств. Зокрема, через перевантаженість державних експертних установ (що підпорядковані Мін'юсту, МВС чи СБУ) та ризики їхньої упередженості, НАБУ і САП виступили з ініціативою створення власної незалежної судово-експертної установи. Це має забезпечити швидке та об'єктивне проведення криміналістичних експертиз у справах щодо топкорупціонерів.

Крім того, міжнародні партнери України, зокрема МВФ, ЄС та посли країн G7, постійно наголошують на необхідності подальших реформ для повноцінної роботи НАБУ та САП. Головними вимогами та структурними маяками є розширення процесуальної автономії САП (включно з наданням повноважень щодо екстрадиції), а також повне скасування так званих «правок Лозового» у Кримінальному процесуальному кодексі. Ці норми дозволяли закривати резонансні корупційні справи через формальне спливання строків досудового розслідування, що неодноразово ставало інструментом уникнення відповідальності для високопосадовців. Виконання цих умов залишається ключовим фактором для подальшої фінансової підтримки України та вступу до Європейського Союзу.

Шкода від корупції

^{[що це?]}

Емпіричні дані показують, що корупція викликає:

• неефективний розподіл і витрачання державних коштів і ресурсів; неефективність корупційних фінансових потоків з погляду економіки країни;
• втрати податків, коли податкові органи привласнюють собі частину податків;
• втрати часу через чинення перешкод, зниження ефективності роботи державного апарату в цілому;
• розорення приватних підприємців;
• зниження інвестицій у виробництво, уповільнення економічного зростання;
• пониження якості суспільного сервісу;
• нецільове використання міжнародної допомоги країнам, що розвиваються, що різко знижує її ефективність;
• неефективне використання здібностей індивідів: замість виробництва матеріальних благ люди витрачають час на непродуктивний пошук ренти;
• зростання соціальної нерівності;
• посилення організованої злочинності — банди перетворюються на мафію;
• занепад політичної легітимності влади;
• зниження суспільної моралі

У високо корумпованих бюрократичних апаратах, більшість державних ресурсів свідомо прямують до каналів, де їх найлегше украсти або де найлегше збирати хабарі. Політика правлячої еліти стає направленою на придушення механізмів контролю над корупцією (див. нижче): свободи преси, незалежності системи правосуддя, конкуруючих еліт (опозиції) і далі індивідуальних прав громадян. Так, деякі люди відзначають, що існують випадки, коли поведінка і зовнішній вигляд людини, є сигналом для правоохоронних органів до затримання людини задля здирства хабаря.

Існує також точка зору, що до корупції причетне терпиме відношення до неї. Згідно з одним аргументом, в історії розвитку багатьох країн (Індонезії, Таїланду, Кореї) були періоди, коли економіка і корупція росли одночасно. Згідно з іншим аргументом, хабарництво є лише реалізацією ринкових принципів у діяльності державних і муніципальних структур. Таким чином, терпиме відношення до корупції допустимо в умовах економічного буму або поки вона не зачіпає ефективність ринку загалом. Критики цієї точки зору заперечують, що унаслідок перерахованих вище причин, країни з високим рівнем корупції після періоду зростання, ризикують втратити сталість і впасти в низхідну спіраль.

Оптимальний рівень корупції

У міру того, як держава викорінює корупцію, витрати на це малоокупне заняття зростають так, що для повного усунення корупції доведеться докласти великих зусиль. Порівнюючи втрати від корупції і витрати на викорінювання корупції для кожного її рівня, можна знайти оптимальний рівень корупції, що відбиває найменші сукупні втрати. Виявляється, для суспільства вигідно не знищувати корупцію до кінця, просто через високу затратність цього процесу.

Крім того, надмірне захоплення боротьбою з корупцією у збиток усуненню її причин здатне позбавити адміністративну систему гнучкості, а населення громадянських свобод. Правляча група може використовувати каральне законодавство для посилення свого контролю над суспільством і переслідування політичних супротивників.

Міжнародна торгівля

Корупція завдає багатомільярдних збитків міжнародній торгівлі. Саме це стало однією з причин зростання інтересу до проблеми міжнародної корупції останніми роками. Так, американські фірми-експортери стверджували, що вони часто програють вигідні контракти через те, що згідно із законом не мають права платити хабарі закордонним чиновникам. Навпаки, у більшості країн ОБСЄ хабарі іноземним партнерам не тільки не заборонялися, але навіть, могли бути списані з доходу під час сплати податків. Наприклад, у німецьких корпорацій такі витрати становили близько 5,6 млрд доларів на рік. Ситуація змінилася лише наприкінці 1997 року, коли країни ОБСЄ підписали «Конвенцію про боротьбу з даванням хабарів іноземним державним посадовим особам за здійснення міжнародних ділових операцій». На виконання конвенції, протягом подальших років було прийнято закони, що забороняють явним чином, національним компаніям давати хабарі кому б то не було.

У масовій культурі

У деяких країнах люди подорожують до епіцентрів корупції, або спеціалізовані туристичні компанії організовують для них корупційні екскурсії містом, як це відбувається у Празі. Корупційні тури також проводилися в Чикаго та Мехіко.

Фільми про корупцію включають: Вердикт за гроші, Фірма, Сиріана, Відданий садівник та Уся президентська рать.^{[джерело?]}

Опитування громадської думки в США у 2026 році показало, що 92% опитаних вважають корупцію великою проблемою в політиці. Громадяни схильні визначати корупцію широко, включаючи в це поняття особисту вигоду політиків та марнотратні державні витрати.

Історичні рефлексії у філософській та релігійній думці

Філософи та релігійні мислителі по-різному реагували на неминучу реальність корупції. Платон у своїй праці Держава визнає корумповану природу політичних інституцій і радить філософам «сховатися за муром», щоб безглуздо не ставати мучениками.

Ті, хто належить до цієї невеликої групи, скуштували, наскільки солодким і блаженним є надбання філософії, а також побачили безумство більшості й зрозуміли, що майже ніхто не діє чесно в управлінні державою, і немає союзника, з яким можна було б піти на допомогу справедливості й залишитися живим. Такий рятівник був би схожий на людину, що впала між диких звірів: не бажаючи приєднуватися до їхньої злоби і не маючи змоги самотужки протистояти всій їхній дикій люті, він був би некорисним ні для держави, ні для друзів, і загинув би, не принісши жодної користі ні собі, ні іншим. Розміркувавши про все це, він зберігає спокій і робить свою справу. Він схожий на того, хто ховається за муром від пилової бурі та граду, які несе вітер; і, бачачи, що решта людства сповнена беззаконня, він задоволений, якщо тільки зможе прожити своє життя чистим від зла й неправедності, і відійти з миром і доброю волею, зі світлими надіями.

— Платон, Держава, 496d

Новий Завіт, дотримуючись традиції давньогрецької думки, також відверто визнає зіпсованість світу (ὁ κόσμος) і стверджує, що пропонує спосіб зберегти дух «незаплямованим від світу». Апостол Павло визнає, що його читачам неминуче доведеться «мати справу зі світом», і рекомендує їм у всіх своїх справах перейняти позицію «ніби й не». Коли вони, наприклад, щось купують, вони повинні ставитися до цього так, «ніби воно їм не належить». Читачам Нового Завіту радять «не стосуватися до віку цього» і не соромитися бути особливими чи інакшими. Їм радять не бути друзями корумпованого світу, тому що «дружба зі світом — то ворожнеча проти Бога». Їм радять не любити ні корумпованого світу, ні речей у світі. Правителі цього світу, як пояснює Павло, «гинуть» (перетворюються на ніщо). Хоча читачі повинні підкорятися корумпованим правителям, щоб жити у світі, дух не підлягає жодному закону, окрім любові до Бога та любові до ближнього, як до самого себе. Читачам Нового Завіту радять прийняти настанову, згідно з якою вони знаходяться «в світі, але не від світу». Ця настанова, як стверджує Павло, вказує нам шлях, як уникнути «рабства тління (корупції)» і пізнати свободу та славу невинних «дітей Божих».

Статистика

У таблиці нижче наведено кількість нещодавно зареєстрованих випадків корупції за країнами на 100 000 населення.

Країна	Зареєстровані щорічні випадки корупції на 100 000 осіб	Рік
Албанія	25.8	2024
Алжир	1.8	2024
Андорра	0.0	2019
Антигуа і Барбуда	0.0	2024
Вірменія	30.9	2024
Австрія	58.3	2024
Азербайджан	3.1	2024
Багамські Острови	207.8	2023
Барбадос	0.0	2024
Бельгія	38.9	2024
Беліз	0.7	2022
Бутан	0.3	2020
Болівія	4.6	2023
Боснія і Герцеговина	17.8	2024
Бразилія	1.2	2024
Болгарія	7.7	2024
Камерун	0.7	2020
Чилі	3.0	2023
Колумбія	24.0	2024
Коста-Рика	51.5	2024
Хорватія	15.5	2024
Кіпр	0.8	2024
Чехія	14.0	2024
Данія	81.0	2024
Джибуті	10.7	2018
Домініка	49.8	2024
Домініканська Республіка	0.3	2016
Еквадор	6.4	2024
Сальвадор	0.9	2022
Естонія	4.6	2024
Есватіні	0.0	2021
Фінляндія	126.3	2024
Франція	4.3	2024
Грузія	16.7	2019
Німеччина	8.7	2024
Греція	7.1	2024
Гренада	0.0	2023
Гватемала	29.6	2024
Гвінея-Бісау	2.0	2016
Гаяна	1.7	2024
Гондурас	8.2	2024
Угорщина	65.3	2024
Індонезія	0.2	2024
Ірландія	0.1	2024
Італія	4.2	2024
Ямайка	10.8	2024
Йорданія	0.6	2024
Казахстан	11.3	2020
Кенія	0.2	2023
Косово	14.8	2016
Киргизстан	20.7	2023
Латвія	5.0	2024
Ліван	0.6	2016
Ліхтенштейн	12.5	2024
Литва	10.3	2024
Люксембург	0.0	2022
Макао	0.0	2024
Малайзія	2.9	2023
Мальдіви	118.0	2017
Мальта	18.7	2024
Маврикій	48.7	2021
Мексика	16.6	2024
Молдова	27.4	2024
Монако	1553.3	2016
Монголія	16.6	2024
Чорногорія	22.1	2024
Марокко	63.7	2023
М'янма	0.0	2023
Намібія	2.9	2021
Нідерланди	30.7	2024
Нова Зеландія	0.0	2023
Північна Македонія	1.2	2024
Норвегія	0.6	2024
Оман	0.3	2023
Палестина	16.2	2018
Панама	23.6	2024
Парагвай	20.7	2024
Перу	4.2	2022
Філіппіни	0.0	2024
Польща	9.3	2024
Португалія	2.1	2024
Катар	0.3	2021
Румунія	15.6	2024
Росія	21.1	2020
Сент-Кіттс і Невіс	4.3	2024
Сент-Люсія	0.0	2023
Саудівська Аравія	29.2	2019
Шотландія	3.9	2023
Сенегал	0.3	2016
Сербія	10.0	2024
Сінгапур	26.0	2024
Словаччина	0.9	2024
Словенія	33.1	2024
Іспанія	3.1	2024
Сент-Вінсент і Гренадини	0.0	2024
Швеція	221.8	2024
Швейцарія	0.4	2024
Сирія	0.1	2018
Таїланд	16.9	2023
Тринідад і Тобаго	0.1	2020
Туреччина	9.2	2014
Уганда	1.4	2017
Україна	4.1	2020
Об'єднані Арабські Емірати	0.5	2023
США	22.9	2023
Уругвай	12.4	2024
Ватикан	0.0	2024
Зімбабве	0.3	2023

Див. також

• Академічна недоброчесність
• Викривання
  • Викривач
• Урядовий уповноважений з питань антикорупційної політики
• Бюджетний моніторинг
• Регуляторна політика
• Регуляторне захоплення
• Єдиний дозвільний центр (офіс)
• Корупція у державному правлінні
• Корупція в освіті
• Корупція у медицині
• Корупція у спорті
• Міжнародний день боротьби з корупцією
• Ла́ура Кодру́ца Кьове́ші
• ACREC (Міждисциплінарний науково-освітній центр протидії корупції в Україні)

Джерела

• О. Михальченко. Корупція // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.369 ISBN 978-966-611-818-2
• Державна антикорупційна політика і запобігання та протидія корупції на публічній службі в органах державної влади і органах місцевого самоврядування: монографія / автор. кол.; В. В. Василевич, Т. Е. Василевська, В. Ф. Нестерович, Е. В. Расюк, А. В. Савченко, В. Л. Федоренко (кер.) та ін.; за ред. проф. Ю. В. Ковбасюка і проф. В. Л. Федоренка. К.: Видавництво Ліра-К, 2016. 524 с.
• Нестерович В. Ф. Роль громадськості у формуванні та реалізації державної антикорупційної політики в Україні / В. Ф. Нестерович. Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка. 2016. № 3. С. 5-13.
• Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І. О. Поліщук та ін. За ред. М. П. Требіна. — Х. : Право, 2015
• КОРУПЦІЯ [Архівовано 9 серпня 2016 у Wayback Machine.] //Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-7492-00-1.
• КОРУПЦІЯ [Архівовано 16 квітня 2016 у Wayback Machine.] //ЕСУ

• Diwan, Ishac; Haidar, Jamal Ibrahim (2021). Political Connections Reduce Job Creation: Firm-level Evidence from Lebanon. Journal of Development Studies. 57 (8): 1373—1396. doi:10.1080/00220388.2020.1849622. S2CID 229717871.
• Butscher, Anke. "Corruption" (2012). University Bielefeld – Center for InterAmerican Studies.
• Cohen, Nissim (2012). Informal payments for healthcare – The phenomenon and its context. Journal of Health Economics, Policy and Law, 7 (3): 285–308.
• Garifullin Ramil Ramzievich. Bribe-taking mania as one of the causes of bribery. The concept of psychological and psychotherapeutic approaches to the problem of bribery and bribe-taking mania. J. Aktualnye Problemy Ekonomiki i Prava" ("Current Problems in Economics and Law"), no. 4(24), 2012, pp. 9–15.
• Heidenheimer, Arnold J. and Michael Johnston, eds. Political corruption: Concepts and contexts (2011).
• Heywood, Paul M. ed. Routledge Handbook of Political Corruption (2014).
• Johnston, Michael Syndromes of Corruption (2006).
• Li, Ling. "Politics of Anticorruption in China: Paradigm Change of the Party's Disciplinary Regime 2012–2017," Journal of Contemporary China, 28:115, 47–63, DOI: 10.1080/10670564.2018.1497911.
• McCormick, Richard L. "The discovery that business corrupts politics: A reappraisal of the origins of Progressivism." American Historical Review 86 (1981): 247–74.
• Mantzaris, E., Tsekeris, C. and Tsekeris, T. (2014). Interrogating Corruption: Lessons from South Africa. International Journal of Social Inquiry, 7 (1): 1–17.
• Rajan, Sudhir Chella. A Social Theory of Corruption (2020).
• Sharma, Vivek Swaroop. "Give Corruption a Chance" in The National Interest 128, November/December 2013: 38–45. Full text available at: .
• Wallis, John Joseph. "The concept of systematic corruption in American history." in Corruption and Reform: Lessons from America's economic history (University of Chicago Press, 2006). 23–62. online

Рекомендована література

1. Донатела дела Порта, Альберто Ванучі. Брудні оборудки: учасники, ресурси та механізми політичної корупції. Пер. з англійської. — К.: «К. І. С.», 2006. — 302 с.
2. Вільям Мілер, Осе Ґределанд, Тетяна Кошечкіна. Звичаєва корупція? Громадяни та уряд в посткомуністичній Європі. Пер. з англійської Д.Скляренка. — К.: «К. І.С.», 2004. — 328 с.
3. Корупція та відповідальність за корупційні дії : навч.-метод. посіб. / Л. І. Гук [та ін.] ; заг. ред. К. М. Левківський ; Ін-т інновац. технологій і змісту освіти, Центр єднання європ. молоді "За спільне майбутнє", Міжнар. громад. орг. "Школа Рівних Можливостей". - Львів : Астролябія, 2009. - 159 с. - ISBN 978-966-8657-46-7
4. Корупція: теоретико-методологічні засади дослідження : монографія / [авт. кол.: І. О. Ревак та ін. ] ; Львів. держ. ун-т внутр. справ. - Львів : ЛьвДУВС, 2011. - 219 с. : рис., табл. - ISBN 978-611-511-090-2
5. С. В. Дрьомов, Ю. Г. Кальниш, Д. Б. Клименко, Г. О. Усатий, Л. М. Усаченко. Корупція в Україні: причини поширення та механізми протидії. [Архівовано 2 травня 2012 у Wayback Machine.] За редакцією Ю. Г. Кальниша. — К.: ДП «НВЦ «Пріоритети», 2010. — 88 с.
6. Владленова І. В. Корупція в Україні та досвід Польщі: філософське-політичне підґрунтя проблеми // НЮаУ ім. Ярослава Мудрого. — 2017. — № 33. — С. 7-15.

Посилання

• Володимир Гінда. У СРСР корупції не було, а лише хабарництво [Архівовано 19 грудня 2015 у Wayback Machine.]
• Девід Янчікс. Корупція з міждисциплінарної точки зору [Архівовано 9 січня 2019 у Wayback Machine.] // Політична критика. — 22 вересня 2017.
• Корупція [Архівовано 9 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.
• Ідентифікація корупційних ризиків; Корупція; Корупція високого рівня // Термінологічний словник з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму, фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення та корупції / А. Г. Чубенко, М. В. Лошицький, Д. М. Павлов, С. С. Бичкова, О. С. Юнін. — Київ : Ваіте, 2018. — С. 295; 368-369. — ISBN 978-617-7627-10-3.