Перейти до вмісту

Єлена Троянська

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Єлена
Ἑλένη
Картина 1898 р. роботи Евелін де Морган
Найвродливіша з жінок і одна з найпопулярніших героїнь давньогрецького епосу
МіфологіяДавньогрецька
Божество вдавньогрецька міфологія Редагувати інформацію у Вікіданих
МісцевістьСтародавня Греція
ЗгадкиОдна з найпопулярніших героїнь давньогрецького епосу
БатькоЗевс
МатиЛеда або Немезида
Брати/сестриДіоскури, Клітемнестра
ЧоловікМенелай, Паріс, Деїфоб, Ахіллес
ДітиГерміона
Місце похованняTomb of Menelaus and Helen at the Menelaiond Редагувати інформацію у Вікіданих
Пов'язані персонажіПаріс, Одіссей, Ахіллес, Менелай, Гектор
Пов'язані подіїТроянська війна
Похідна роботаHelen of Troyd Редагувати інформацію у Вікіданих
Персонаж творуІліада, Одіссея, Енеїда і Божественна Комедія Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Єле́на, також Геле́на (грец. Ἑλένη)  — царівна з давньогрецької міфології, відома як Єлена прекрасна, Єлена з Аргоса або Єлена зі Спарти, дочка Зевса й Леди (міфологічна версія), дочка Тіндарея, сестра Діоскурів і Клітемнестри; найуродливіша з жінок і одна з найпопулярніших героїнь давньогрецького епосу, через яку розпочато Троянську війну. Згідно з Лікофроном, мойри визначили їй мати п'ятьох чоловіків[1].

Первісно Єлена — старомінойська богиня рослинності та пелопоннеське божество родючості і світла. В епосі її зображено смертною жінкою, дочкою царя Спарти Тіндарея.

Етимологія

[ред. | ред. код]
Кохання Єлени та Паріса, Жак-Луї Давид (полотно, олія, 1788, Лувр, Париж)

Етимологія імені Єлени продовжує залишатися проблемою для вчених. Георг Курціус пов'язав Єлену (Ἑλένη) з Місяцем (Селена; Σελήνη). Еміль Буазак вважав, що Ἑλένη походить від добре відомого іменника ἑλένη, що означає «смолоскип». Було також припущено, що λ в Ἑλένη походить від оригінального ν, і, таким чином, етимологія назви буде пов'язана з коренем Венери. Однак Лінда Лі Клейдер вважає, що жодна з наведених вище пропозицій не дуже задовільна.

Зовсім недавно Отто Скутч висунув теорію про те, що ім'я Єлена може мати дві окремі етимології, які належать різним міфологічним фігурам, а саме *Sṷelenā (пов'язана з санскритським svaraṇā «сяюча») і *Selena: перша — спартанська богиня, пов'язана з тим чи іншим природним світловим явищем (особливо вогнищем св. Ельма) і сестрою Діоскурів, друга — богиня рослинності, якій в Терапні поклонялися як Ἑλένα Δενδρῖτις («Єлена з дерев»).

Інші пов'язують етимологію назви з гіпотетичною протоіндоєвропейською богинею сонця, відзначаючи зв'язок імені зі словом «сонце» в різних індоєвропейських культурах. Зокрема, її шлюбний міф може бути пов'язаний з ширшою індоєвропейською «шлюбною драмою» богині сонця, і вона пов'язана з божественними близнюками, як і багато з цих богинь. Таким чином, Мартін Л. Вест запропонував, що Гелена («володарка сонячного світла») може бути побудована на суфіксі PIE -nā («володарка»), що означає божество, що контролює природний елемент. Жодне з етимологічних джерел, здається, не підтверджує існування зв'язку між ім'ям Єлени і іменем, яким звичайно описували себе класичні греки, тобто «елліни», на честь Елліна (Ἕλλην), міфологічного прабатька греків.

Інші дослідники вважають, що визначити етимологію імені Єлена неможливо.[2][3]

Доісторичний і міфологічний контекст

[ред. | ред. код]
Карта Гомерівської Греції; Менелай і Єлена панують над Лаконією.

Витоки міфу про Єлену сягають мікенської доби. Її ім'я вперше з'являється в поемах Гомера, але вчені припускають, що ці міфи походять із ранніх мікенських грецьких джерел. Дія Гомерових поем розгортається в останніх роках епохи героїв, яка займає видатне місце в каноні грецького міфу: дослідники вважають, що доба героїв може відбивати міфілогізовану пам'ять про мікенську цивілізацію.[4] Царі, цариці й герої Троянського циклу часто пов'язані з богами, оскільки божественне походження додавало престижу героїчним предкам греків. Падіння Трої стало символом падіння славетної героїчної епохи, що століттями зберігалася в усній традиції, перш ніж була записана.

Останні археологічні розкопки в Греції свідчать про те, що сучасна Лаконія була окремою територією в епоху пізньої бронзи, тимчасом як поети розповідають, що це було багате королівство. Археологи безуспішно шукали мікенський палацовий комплекс, похований під сучасною Спартою.[5] Сучасні знахідки свідчать про те, що територія навколо Менелайона в південній частині долини річки Евротас, схоже, була центром Мікенської Лаконії.[6]

Родина

[ред. | ред. код]

У Єлени й Менелая народилася дочка Герміона. Гесіод каже, що вона була «несподіваною дитиною», а Гомер пише, що вона була першою та єдиною дитиною Єлени.[7] Різні джерела стверджують, що вона також була матір'ю одного або кількох синів, яких звали Етіол, Нікострат, Мегапент та Плейстен. Однак, за іншими даними, це були незаконнонароджені діти Менелая і різних коханок.

Згідно з іншими джерелами, які також суперечать Гомеру, Єлена й Паріс мали чотирьох синів — Коріта, Бунома, Аґана і Ідея — і дочку, яку Єлена назвала на честь себе після перемоги в ігрових змаганнях проти Паріса.[8] Диктіс Критський стверджує, що Коріт, Буном і Ідей загинули під час Троянської війни, коли через землетрус обвалився дах кімнати, де вони спали. Дочку Єлени від Паріса, як повідомляється, вбила її власна бабуся Гекаба під час падіння Трої.

У міфології

[ред. | ред. код]

Народження

[ред. | ред. код]
Леда і лебідь

У більшості джерел, у тому в Іліаді й Одіссеї Гомера, Єлена  — дочка Зевса і жінки спартанського царя Тіндарея Леди[9] (за Евріпідом, третя дочка[10]). П'єса Евріпіда «Єлена», написана наприкінці V століття до н. е., є найдавнішим джерелом інформації про народження Єлени: хоча її батьком уважався Тіндарей, вона насправді була дочкою Зевса. Царя богів, що прийняв вигляд лебедя, переслідував орел, і він знайшов притулок у Леди. Лебідь здобув її симпатію, і вони спарились. Тоді Леда знесла яйце, з якого з'явилася Єлена. Перший ватиканський міфограф пропонує ідею про те, що з союзу Зевса і Леди постало два яйця: в одному були Кастор і Полідевк; а в другому були Єлена і Клітемнестра. А втім, той самий автор раніше заявляв, що Єлена, Кастор і Полідевк вилупилися з одного яйця.[11] Фабій Планціад Фульґенцій теж стверджує, що Єлена, Кастор і Полідевк з'явилися з одного яйця.[12] Псевдоаполлодор стверджує, що Леда мала інтимні стосунки і з Зевсом, і з Тіндареєм у ніч, коли зачала Єлену.[13]

За іншою версією, згідно з «Кіпріями», однією з поем епічного циклу, Єлена була дочкою Зевса і богині Немезиди.[14]. Датування «Кіпрій» непевне, але вважається, що вони зберігали традиції щонайменше VII століття до н. е. У «Кіпріях» Немезида не бажала паруватися з Зевсом, тому оберталася на різних тварин, намагаючись утекти від нього, і врешті перетворилася на гуску. Зевс також перетворився на гусака і зґвалтував Немезиду, яка знесла яйце, з якого з'явилася Єлена.[15] Гермес поклав це яйце на коліна Леди[16]. Яйце зберігалося в храмі Левкіппід в Спарті[17]. За іншою версією, її мати — океаніда[18]. Згідно з Птолемеєм Гефестіоном, Єлена — дочка Геліоса і Леди[19].

Асклепіад Траґільський і Псевдоератостен оповідали схожу історію за винятком того, що Зевс і Немезида обернулися в лебеді, а не в гуси.[20] Тімоті Ґанц припустив, що традиція, що Зевс прийшов до Леди у вигляді лебедя походить від версій, у яких Зевс і Немезида перетворювалися на птахи.[21]

Єлена і Тесей

[ред. | ред. код]
Єлена, вкрадена Тесеєм. Зображення на аттичній червонофігурній амфорі, 510 р. до н. е., Державне античне зібрання, Мюнхен.

Єлена була найпрекраснішою з жінок, і навіть богині заздрили їй. Герой Аттики Тесей з допомогою Піріфоя викрав Єлену зі Спарти, коли їй було 12 років[22] (або коли їй було 10 років[23]), коли вона танцювала в храмі Артеміди Орфії[24] або приносила жертву у святилищі Артеміди[25]. Брати Єлени Полідевк і Кастор звільнили її і повернули до Тіндарея; вона залишилася незайманою. Згідно зі Стесіхором, коли Єлена повернулася з Афін, вона була вагітна й народила в Аргосі дочку Іфігенію, заснувавши там храм Ілітії[26].

Весілля Єлени

[ред. | ред. код]

За Єлену сваталася безліч женихів, але Тіндарей побоювався чвар і ніяк не міг зважитися віддати Єлену заміж. Одіссей запропонував Тіндареєві надати право вибору нареченого самій Єлені, яка вибрала прекрасного сина Атрея Менелая, що після смерті Тіндарея став царем Спарти.

Багато героїв, які прагнули руки Єлени, поклялися, що ніколи не піднімуть зброї проти її чоловіка і в усьому будуть йому допомагати. Коли Паріс викрав Єлену й повіз її до Трої, Менелай покликав на допомогу грецьких героїв, і вони вирушили в похід проти троянців. Під час Троянської війни Єлена, живучи в Трої як дружина Паріса, бажає повернутися до першого чоловіка й доньки Герміони. Пріам і троянські старійшини віддають належне вроді Єлени.

Після захоплення Трої Єлена разом з Менелаєм повертається в Спарту. У післягомерівських версіях міф про Єлену ускладнився й доповнився новими подробицями, які, мабуть, були почасти запозичені з різних місцевих міфів. Із двох натяків в «Одіссеї» (IV, 276; VIII, 517) розвинулася легенда, що після смерті Паріса Єлена нібито стала дружиною його брата Деїфоба, якого після захоплення Трої видала Менелаєві. З інших натяків в «Іліаді» й «Одіссеї» про перебування Менелая з Єленою в Єгипті виник переказ про те, що Єлена зовсім не була в Трої, а жила в єгипетського царя Протея, який повернув її Менелаєві. Щоб примирити цю версію з епосом, вигадано, що в Трої був начебто лише привид Єлени. Культ Єлени процвітав у Лаконії, де він був пов'язаний з уявленням про вмирання й оживання природи (пор. воскресіння Єлени). Як і її брати Діоскури, Єлена вважалася покровителькою моряків.

У Єгипті

[ред. | ред. код]

Принаймні троє давньогрецьких авторів, Евріпід, Стесіхор і Геродот, заперечували, що Єлена коли-небудь їздила до Трої; натомість, за їхніми словами, під час троянської війни Єлена перебувала в Єгипті. У версії, викладеній Евріпідом у п'єсі «Єлена», Гера створила подобу Єлени (eidolon, εἴδωλον) з хмар на прохання Зевса, а Гермес відвіз її в Єгипет, тимчасом як Єлена ніколи не вирушала до Трої. Ейдолон також присутній у розповіді Стесіхора, але не в раціоналізаційній версії міфу Геродота. Окрім цих даних, Лікофрон стверджує, що Гесіод перший згадав про ейдолон Єлени. Ці твердження можуть означати, що Гесіод заявив про це в літературному творі, або що ідея була широко відома й поширена в ранній архаїчній Греції за часів Гесіода і, отже, приписувалася йому.

Геродот додає ваги «єгипетській» версії подій, висуваючи власні свідчення: він подорожував у Єгипет і опитував священників храму в Мемфісі. За словами цих священників, Єлена прибула в Єгипет незабаром після виходу зі Спарти, оскільки сильний вітер підірвав корабель з курсу. Протей, жалуючись, що Паріс спокусив дружину свого господаря і пограбував його будинок у Спарті, заборонив Парісові відвезти Єлену до Трої. Паріс повернувся до Трої без нової нареченої, але греки відмовилися вірити, що Єлена перебуває в Єгипті, а не в стінах Трої. Таким чином, Єлена чекала в Мемфісі десять років, а греки й троянці воювали. Після закінчення Троянської війни Менелай відплив до Мемфіса, де Протей возз'єднав його з Єленою.

Під час падіння Трої

[ред. | ред. код]

Під час падіння Трої роль Єлени неоднозначна. В Енеїді Вергілія Деїфоб розповідає про зрадницьку позицію Єлени: коли Троянського коня прийнято до міста, вона призначила вакхічні обряди, очолила хор троянських жінок і, тримаючи серед них смолоскип, подала знак грекам з центральної вежі міста. В Одіссеї, однак, Гомер розповідає іншу історію: Єлена тричі обводила коня й зображала голоси грецьких жінок, що залишилися вдома, — вона таким чином катувала чоловіків усередині коня (включаючи Одіссея і Менелая) нагадуванням про їхніх коханих.

Після смерті Гектора і Паріса Єлена стала коханкою їхнього молодшого брата Деїфоба; але під час падіння Трої вона сховала меч свого нового чоловіка й залишила його на милість Менелая і Одіссея. В «Енеїді» Еней зустрічає понівеченого Деїфоба в царстві Аїда; його рани служать свідченням його ганебного кінця, спричиненого останнім учинком Єлени — зрадою.

Однак портрети Єлени в Трої, здається, суперечать один одному. З одного боку ми читали про підступну Єлену, яка імітувала вакхічні обряди й раділа через розправу над троянцями. З другого боку, є ще одна Єлена, самотня й безпомічна, яка відчайдушно шукала святилище, поки Троя горить. Стесіхор розповідає, що і греки, і троянці зібралися, щоб побити її камінням. Коли Менелай нарешті знайшов її, він підняв меч, щоб її вбити. Він намірявся вбити невірну дружину, але, коли він уже був готовий до цього, Єлена скинула халат з плечей, і погляд на її красу змусив його випустити меч.

Смерть Єлени

[ред. | ред. код]

Після війни Орест і Пілад хотіли вбити Єлену[27]. За спартанською версією, її могила була в містечку Ферапна поблизу Спарти[28]. Її святилище розташовувалося в Спарті, поруч з могилою Алкмана[29].

За родоською версією, після смерті Менелая Єлену вигнали Нікострат і Мегапенф і вона прибула на Родос до своєї знайомої Полікс, удови Тлеполема. Поліксена, бажаючи помститися їй за загибель чоловіка, підіслала до Єлени, коли вона купалася, своїх служниць в образі Ериній. Вони захопили Єлену і повісили її на дереві. Варіант — вона сама повісилася з розпачу. Тому в родосців був храм Єлени Дендрітіди (Деревної)[30]. За іншими розповідями, родосці лише побили камінням служницю, яку Менелай одягнув у сукню Єлени[31]. Про зв'язок Єлени з деревами згадує Теокріт[32].

Згідно з Птолемеєм Гефестіоном, на зворотному шляху з Трої Єлену вбила Фетіда, що прийняла вигляд тюленя[33]; за іншою версією його ж пера, Менелай і Єлена шукали Ореста, і Іфігенія принесла їх у жертву Артеміді[34]. Згідно зі Стесіхором і кротонцями, Єлена після смерті стала дружиною Ахілла й оселилася на острові Левка в гирлі Дунаю[35].

Образ у мистецтві

[ред. | ред. код]
Zeuxis et les Filles de Crotone (Франсуа-Андре Вінсент, 1789, Париж, Лувр). Сцена розповідає історію художника Зевксіса, якому було доручено створити картину Єлени для храму Гери в Агрігенті, Сицилія. Щоб реалізувати своє завдання, Зевксіс обрав п'ять найкрасивіших дівчат у регіоні.

З античності змалювати Єлену було надзвичайною проблемою. Історія Зевксіса стосується саме цього питання: як художник увічнить ідеальну красу? Зрештою, він вибрав найкращі риси п'яти дів. Стародавній світ починає малювати картину Єлени або увічнювати її подобу в камені, глині й бронзі в VII столітті до нашої ери. Дарес Фрігій описує Єлену у своїй «Історії падіння Трої»: «Вона була гарна, щира й чарівна. Її ноги були найкращі, її рот наймиліший. Між її бровами був знак краси».

На афінських вазах часто зображували, як їй загрожує Менелай і вона тікає від нього. Однак у лаконському мистецтві це не так: на архаїчній стелі, що зображає повернення Єлени після падіння Трої, Менелай озброєний мечем, але Єлена сміливо дивиться просто йому в очі; в інших творах пелопонеського мистецтва Єлена зображена з вінком, а Менелай тримає меч угорі вертикально. Навпаки, на афінських вазах бл. 550—470 рр. Менелай погрозливо спрямовує на неї свій меч. Викрадення Парісом було ще одним популярним мотивом у давньогрецькому вазовому живописі — безперечно популярнішим, ніж викрадення Тесеєм. У відомому зображенні афінського вазописця Макрона Єлена йде за Парісом, як наречена за нареченим, її зап'ястя обхоплене рукою Паріса. Етруски, які добре володіли грецькою міфологією, виявляли особливий інтерес до теми появи яйця Єлени, яке зображене в рельєфних дзеркалах.

У ранньому Середньовіччі християнські автори вважали Єлену язичницьким еквівалентом Єви з Книги Буття. Їй навіть приписувалися деякі риси Діви Марії[36].

У живописі епохи Відродження від'їзд Єлени зі Спарти звичайно зображується як сцена примусового вилучення (зґвалтування) Парісом. Однак це не стосується деяких світських середньовічних ілюстрацій. Художники 1460–1470-х років перебували під впливом «Historia destructionis Troiae» Ґвідо делле Колонна, де викрадення Єлени зображувалося як сцена спокуси. У флорентійській Picture Chronicle Паріс і Єлена зображені, як відходять рука об руку, тоді як їхній шлюб був зображений на франко-фламандському гобелені.

Міф про Єлену надихав античних і новочасних письменників: трагедія Евріпіда «Єлена», втрачені трагедії Софокла «Лаконянка», «Посольство за Єленою», панегірики Горгія та Ісократа.

У п'єсі Вільяма Шекспіра «Троїл і Крессіда» Єлена є другорядним персонажем, що обожнює Троїла. У п'єсі Крістофера Марло «Доктор Фауст» (1604) Фауст викликає тінь Єлени. Побачивши Єлену, Фауст промовляє знаменитий рядок: «Чи це обличчя спустило тисячу кораблів, / І спалило вежі Іліума». (Дія V, сцена I.): чи то через захват її красою, чи то через розчарування її справжнім виглядом[37]. Єлену також викликає Фауст у «Фаусті» Гете.

У 1881 році Оскар Вайлд опублікував вірш «Нова Єлена», де назвав свою подругу Ліллі Ленгтрі реінкарнацією Єлени Троянської. Вайлд описав її як протилежність Діви Марії, водночас наділяючи рисами самого Ісуса Христа[36]. Ірландський поет Вільям Батлер Єйтс порівнював Єлену зі своєю музою Мод Гонн у поемі 1916 року «Немає другої Трої»[38]. Антологія «Темна вежа» Клайва Стейплза Льюїса містить фрагмент під назвою «Після десяти років»[39], де після Троянської війни в Єгипті Менелаю пропонується обрати між недосконалою справжньою Єленою, та її ідеальною двійницею, створеною єгипетськими магами.

Міф про Єлену відбився також у творчості художників різних епох (Зевксіс, Полігнот, Рафаель, Клод Лоррен й ін.) та композиторів (Глюк, Сен-Санс, Ріхард Штраус, Оффенбах).

Англійська художниця-прерафаелітка Евелін де Морган зобразила Єлену на своїй картині «Єлена Троянська» 1898 року[36]. Сальвадор Далі з дитинства захоплювався Єленою Троянською і бачив свою дружину Галу та сюрреалістичного персонажа Градіву як втілення Єлени. Свою автобіографію «Щоденник генія» він присвятив «моїй геніальній Галі Градіві, Єдені Троянській, Святій Єлені, Галі Галатеї Плациді»[36].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Лікофрон. Александра 146
  2. ↑ Chantraine, Pierre (2000). Ἐλένη. Dictionnaire Étymologique de la Langue Grecque (фр.). Klincksieck. ISBN 2-252-03277-4.
  3. ↑ Frisk, Hjalmar (1960). Ἐλένη. Griechisches Etymologisches Wörterbuch (нім.). Т. I. French & European Pubns.
  4. ↑ Meagher, The Meaning of Helen, с. 11–18; Thompson, The Trojan War, с. 20
  5. ↑ Hughes, Helen of Troy, 29
  6. ↑ Banou, Emilia (2009). The Mycenaean Presence in the Southeastern Eurotas Valley: Vouno Panagias and Ayios Georgios. British School at Athens Studies. British School at Athens. 16: 77—84. JSTOR 40960624. Процитовано 16 січня 2023.
  7. ↑ Гомер. Одіссея, книга 4.
  8. ↑ Hesiod. Catalogue of Women.
  9. ↑ Псевдо-Аполлодор. Мифологическая библиотека III 10, 7-8 далее
  10. ↑ Еврипід. Ифигения в Авлиде 51
  11. ↑ First Vatican Mythographer, VM I 204.
    * Gantz, Early Greek Myth, 320–321; Hughes, Helen of Troy, 350; Moser, A Cosmos of Desire, 443–444
  12. ↑ Whitbread, Leslie George (1972). Fulgentius the Mythographer. Ohio State University Press. с. 78. ISBN 9780814201626.
  13. ↑ Pseudo-Apollodorus, Bibliotheca, III, 10.7 [Архівовано 2016-04-10 у Wayback Machine.]
  14. ↑ Стасін. Кіпрії, фр.9 Бернабе
  15. ↑ Псевдо-Эратосфен. Превращения в звезды 25, со ссылкой на Кратина
  16. ↑ Гігін. Астрономия II 8
  17. ↑ Павсаній. Описание Эллады III 16, 1
  18. ↑ Гесіод. Перечень женщин, фр.24 М.-У.
  19. ↑ Комментарий Д. О. Торшилова в кн. Гигин. Мифы. СПб, 2000. С.98
  20. ↑ Асклепіад 12F11, Псевдоератостен Catast. 25.
  21. ↑ Ґанц, Early Greek Myth, ibid
  22. ↑ Псевдо-Аполлодор. Мифологическая библиотека Э I 23
  23. ↑ Діодор Сицилійський. Историческая библиотека IV 63, 2
  24. ↑ Плутарх. Тесей 31
  25. ↑ Гігін. Мифы 79
  26. ↑ Стесіхор. Елена, фр.191 Пейдж = Павсаній. Описание Эллады II 22, 6
  27. ↑ Еврипід. Єлена 1455—1502
  28. ↑ Павсаній. Опис Еллади III 19, 9
  29. ↑ Павсаній. Опис Еллади III 15, 3
  30. ↑ Павсаній. Описание Эллады III 19, 9-10
  31. ↑ Поліен. Стратегеми I 13
  32. ↑ Феокріт. Ідилії XVIII 48
  33. ↑ Комментарий Д. О. Торшилова в кн. Гигин. Мифы. СПб, 2000. С.142-143
  34. ↑ Вестник древней истории. 1947. № 4. С.278
  35. ↑ Павсаний. Опис Еллади III 19, 11-13; Конон. Міфи 18
  36. 1 2 3 4 Blondell, Ruby (2013). Helen of Troy: Beauty, Myth, Devastation. Oxford, England: Oxford University Press. с. 247—249. ISBN 978-0-19-973160-2.
  37. ↑ Maguire, Laurie (2009). Helen of Troy: From Homer to Hollywood. Chichester, England: John Wiley & Sons, Ltd. с. 160—163. ISBN 978-1-4051-2634-2.
  38. ↑ 36. No Second Troy. Yeats, W. B. 1916. Responsibilities and Other Poems. Bartleby.com. Процитовано 13 березня 2014.
  39. ↑ Rials, Megan Joy (2013). C. S. Lewis: The Art and Power of Mythopoeia.

Джерела

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Єлена Троянська

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Єлена_Троянська&oldid=48585605